Борода глазам не замена.
Борода клином, а брюхо овином.
Борода росла — разума не принесла.
Борода с колесо, а брюхо голо.
Борода — трава: скосить можно.
Борода широка, да душа молода.
Бородой в люди не выйдешь.
Будто кровь с молоком.
Буду есть мякину, а фасон не кину.
В брюхе солома, а шапка с заломом.
В брюхе хоть щелк, а на брюхе шелк.
В нем есть молодца клок.
В нем ни кожи, ни рожи, ни виденья.
В праздник — белоличка, в будень — чумичка.
В праздник — Груша, а в будень — клуша.
В сердце не влезешь.
В сердце нет окна.
В тихом омуте черти водятся.
В уборе и пень хорош.
В чужой душе — не вода в ковше: не разглядишь сразу.
В чужую душу не влезешь.
Велик лоб, да в голове-то мох.
Велик телом, да мал делом.
Великонек — да плохонек, а маленек — да умненек.
Веселого нрава не купишь.
Взглянет — что огнем опалит, а слово молвит — рублем подарит.
Взор орлиный и взлет соколиный.
Вид блестящий, а сам смердящий.
Видит и кривой, на ком кафтан плохой.
Объяснение:
Я бував у далеких світах,
Бачив різні звичаї,
Та вертався додому, мов птах,
Що навесні в свій край поспішає.
Солодко пахнуть жита
І щебечуть малі солов'ята
Там, де дитинства літа, |
Де чекає нас батьківська хата. | (2)
Приспів:
Це моя найдорожча земля свята,
Жайвір у небо високо зліта,
Цвітом рясніє барвінок у гаї
Господь на долю благословляє.
Небо чисте, блакиті |
І волошки у житі. | (2)
Притулюсь я до неньки-землі,
Що дала мені крила.
Під вікном, наче сонця малі,
Жовті соняхи стиха схилились.
Радісно знову іти
У саду по знайомій стежині,
Тій, що веде у світи, |
Де кохання і доля єдині. | (2)
Объяснение:
Для кожної людини, яка любить рідну землю, її природа-найчарівніша у світі. Які у нашому краю золотисті лани пшениці, зелені ліси, голубі моря та озера. Як весело співають весною пташки.
Т.Г.Шевченко дуже поетично описав хмароньку, яка пливе за сонцем та вишневі садки біля хат. П.Г.Тичина у своїх поезіях «Не бував ти у наших краях» та «Гаї шумлять» також милується красою рідної землі.
На жаль, не всі люди розуміють, що для нас значить рідний край, природа.
Вони нівечать природу, вбивають тварин. Про таку жорстоку людину розповів у своєму оповіданні «Лось» Є.Гуцало. Два хлопчики рятують лося, який провалився в ополонку. А дядько Шпичак убив його, щоб мати м'ясо. Ось які не милосердні бувають люди.
Отже, рідна земля-це справжній скарб. Ми маємо берегти природу, захищати її.