Епітети «славний, молодий, голова завзята, буйне військо», пестливе слово «козаченьки», присвійний займенник «наші» пошану та любов українського народу до своїх оборонців. різко протилежні емоційним забарвленням тропи, що змальовують ворогів: вони прокляті, татарська орда порівнюється із страшним громом і чорною хмарою, яка «світ закрила». постійний епітет «велика сила» вказує на те, що татар було набагато більше, ніж козаків, проте хоробрі воїни відважно в бій, захищаючи свої землі.епітети: «славний козаче», «буйне військо», «голова завзята», «тяжке горе», «білий світ».метафори: «вкраїна плаче», «морозенко… сивим конем виграває»,«живцем серце виривали», «україна славою покрита».гіпербола: «татар велика сила». риторичні оклики: «дивись тепер, морозенку, та на свою україну! », «тяжким горем та сльозами, та кров’ю полита! ».
На мою думку, самовиховання книжками, запозичення досвіду у книжкових героїв є невід'ємними аспектом життя кожної читаючої людини. Аргументом на захист моєї думки зможе послугувати той факт, що читаючи книжку кожен може перейняти досвід з тої чи іншої ситуації і в подальшому або копіювати поведінку героя або не чинити так, що дозволяє не ставати на "граблі" інших людей. На згадку приходить казка "Балакуча баба" завдяки якій я зрозуміла, на прикладі пустомовної баби, що дурний язик голові не приятель, і змогла виховати в собі деяку стриманість в мові. Кожний герой може чомусь навчити: Олівер Твіст - доброті, невідступності від надії, баба з казки про Золту рибку- стриманості в бажаннях, вмінню знати міру, Дюймовочка- взаємодо Тож, на мою думку, книжкові герої це списані з минулого люди, на яких автор хоче показати нам той чи інший аспект характеру, виховати в читачеві ті чи інші якості, або навпаки - висміяти. Тож будемо уважними до себе, звірятимося з книжкових героями:чи не знайдено в нас рис Тонкого з твору Чехова чи інших його комічних персонажів?
