Відповідь:
1 Винничук Юрій Павлович
2 18 березня 1952 року
3 Станіславів
4 Прикарпатський університет імені В. Стефаника
5 Волиняни: батько родом із села Бережанка на Лановеччині, мати — із села Малі Фільварки
6 З 1991-го до 1994-го завідував відділом у газеті "Post-Поступ"
З грудня 1997 р. працює у відновленій газеті "Поступ". З 1998 щотижня пише сторінку Юзя Обсерватора, завдяки якій мусив пережити дванадцять судових процесів.
7 Написання творів, укладання книг, збірок
8 Розпочав літературну діяльність у 1970-х роках з написання поетичних творів. Загалом вийшло дві поетичні збірки Винничука — «Відображення» (1990) та «Передчуття осені» (2010), — однак усі вірші автора написано до 1993 року. У 1970-х також було видано поему «Арканум» та оповідання «Ги-ги-ги», які висміювали радянську владу. У 1980 — 1990-х роках Винничук видав низку літературних містифікацій, серед яких переклад віршів давньоірландського поета Ріанґабара, акровірш «Пісня світова» Анни Любовичівни, щоденники Роксолани «Житіє гаремноє» тощо. Режисер естрадного театру «Не журись» (1987—1991) та засновник «Кабарету Юрця і Стефця» (1990).
9 сорі, цього не знаю
Пояснення:
Образ Марусі Чурай — це образ з легенди, ми не знаємо достеменно, чи жила вона насправді. Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщині у XVII ст., складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі. Якою видається читачеві Маруся? Це дівчина, яка мала дар від Бога: не тільки дар співати й складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою: Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ. Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай. І саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є символічним: вона й є в певному сенсі образом народу, з його співучою нескореною й нескоримою душею, з душевною чистотою й несправедливо сповненим страждань життям. Марусю називають у романі голосом, піснею й душею народу. Вона, напевне, такою і є. На долю дівчини припадає багато випробувань, життя зрештою надламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко й радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з Марусею до останніх її днів. Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах»,— каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині и гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «п пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот». Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами й стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно. Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не вродлива дівчина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасливою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі й жал людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті. У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Усе в романі не відбувається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім’ї Марусі, загибелі мужнього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу. Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення різних людей до дівчини. Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — убивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля призначалося їй. Донька Гордія та Горпини Чураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала в душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу. Ще змалечку дівчина була наділена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, говорити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело.
Объяснение:
1. Винничук Юрій Павлович
2. 18 березня 1952 р. (69 років на цей момент)
3. Станіслав (Івано-Франківськ)
4. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
5. Батьки письменника волиняни: батько родом із села Бережанка на Лановеччині, мати — із села Малі Фільварки (зараз Підлісне)
6. Письменник
Дальше я хз, подивись в інтернеті