Відповідь:
так характеристика яка і чия має бути ? головного героя, дивного звіра ? твір чи паспорт - паспорт героя підійде?
1. Митько (Дмитро Омельчук) - головний герой пригодницької повісті Ярослава Стельмаха "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера", який займає у повісті одне з центральних місць.
2. Твір не містить опису героя, лише є згадка, коли бабуся Митька каже про онука "Та де там погладшав! Худющий, як і був", а дід Трохим відповідає їй: "… А то ж ніби й волосся було русяве, а це потемніло".
3. Вчинки героя: Митько рішучий, наполеглий, відважний. Коли потрібно було вмовити батьків Сергія відпустити його до бабусі в село, то Митько підготував заздалегідь цілу промову. Коли хлопці вирішили дізнатися, яка ж це таємнича істота живе в лісовому озері, то саме Митько запропонував брати в бібліотеці книги з зоології і шукати потрібну інформацію, "склав декілька таблиць і заучував їх напам'ять, хоча першої-ліпшої хвилини можна було в них заглянути". Коли хлопці вночі побачили як пливе в озері невідоме страхіття і кинулися навтьоки, то саме Митько прийняв рішення, що він повернеться, щоб таки роздививтися це створіння: "Крім нас же ніхто його не бачив… Я не по-біжу! Щоб потім розказати!.. Яке воно… ". Коли химера лісового озера почала кликати на порятунок Василевим голосом, то Митко не побоявся кинутися на дор хлопцеві.
4. Мова героя: У Митька добре підвішений язик. Саме Митько вів переговори з батьками Сергія, про те що вони обов"язково мусять відпустити їх до бабусі в село. І доводи наводив вагомі: "... пилюга, і розжарені спекотні вулиці — навіває сумні думки і сприяє перед-часному старінню наших організмів" А у селі їх чекало злиття "з природою після важкої праці й успішного закінчення п'ятого класу". І нехай для дорослих це виглядало кумедним, але мова героя свідчить про те, що хлопець він досить кмітливий.
5. Ставлення до героя інших персонажів твору. Сергій поважає і признає авторитет свого друга. Це видно з того, як Сергієві було соромно, коли він заснув на посту і Митько задав йому прочуханки. Зате коли сам Митько також заснув на тому ж посту, то Сергій не зловтішався, а накрив друга ковдрою. Бабуся любить онука і не розуміє, чому батьки нарікають на такого чудового хлопця.
6. Додаткові художні відомості... під час читання повісті видно як поступово змінєються хлопець. Його прагнення дізнатися, що ж за дивна істота живе в озері, настільки захопили хлопця, що він сам не помітив, як "вперше .. назвав ...ботанічку Іриною Семенівною". А ще, мені здається, якби Митько раніше дізнався, що Василь весь цей час їх дурив, то "вибив йому бубни", як пропонував Сергій. А Митько подякував Василю за те, що він "влаштував такі чудові канікули" Адже за цей час хлопці відкрили для себе такий світ, який Василю і не снився.
7. Автор позитивно ставиться до героя. Відчувається, що він вважає його хай і хлопчиськом, але досить відповідальним, відважним, справедливим.
8. Моє ставлення до героя. Мені подобається Митько своєю відвагою, наполегливістю, надійністю, вмінням вирішувати проблеми.
Пояснення:
ответ:Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.
Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.
Объяснение:
Відповідь:Муха і Бджола
1-б 2-в 3-а 4-а 5-а 6-а 7-в 8-а 9-б 10-в 11-а 12-б
Жаба і Віл
1-а 2-в 3-а 4-б 5-в 6-б 7-в 8-а 9-б 10-а 11-б 12-а