Серній Стеценко та Дмитро Омельчук - друзі-однокласники, які їдуть до села Юрківка, де живе бабуся Дмитра, або просто Митька.
Від свого нового знайомого Василя вони дізнаються, що у лісовому озері живе таємниче доісторичне чудовисько, і як доказ показав хлопцям шматок бурштину, який він знайшов там же.
Хлопці вирішили сфотографувати чудовисько, почавши щоночі його вистежувати. І от, то дивні звуки, то сліди, то пір'я, усе це справило на них враження та докази існування звіра. Вдень вони бігали до бібліотеки та читали багато книжок про динозаврів. От і вирішили хлопці назвати чудовисько Митькозавром на честь Митька. Однак, вкінці твору, під час чергового вистежування звіра, ним виявився Василь, який начепивши на себе різну бутафорію ледь не потонув у озері, а хлопці його врятували. І, коли Василь почав з них сміятися, то вони йому, на диво Василя, подякували. Бо завдяки йому вони дізнались багато цікавого та полюбили біологію.
Объяснение:
У вірші «Галли» автор поглядом ученого розглядає історію, намагається вловити дух і атмосферу давнього життя, передісторію людства, щоб знайти там проекції у сьогоднішній день, аби силою історичного минулого надихати сучасників. Галли — давній народ, який жив переважно на території сучасної Франції. Його визначальна ознака — кипуча енергія, відвага, бажання нових завоювань, потяг до нових просторів. Їхня доба — формування нових народів. Галли сміливо йдуть уперед у передчутті нових земель, нових пригод. Автор описує таємничу і загадкову душу народу, що прагне уціліти, самоствердитися. В останніх рядках робить поетично-історіософський висновок про циклічність розвитку людства в часі, про закономірність життя і смерті. Усвідомлення того, що галлам «судилося розбиться колись і десь об гори кам’яні», не зменшує їхньої відваги, а примножує її, наповнює її поривом і надією. Саме такими прагнув бачити своїх сучасників Олег Ольжич.
Археологічний мотив звучить і в цій поезії:
«Рінь» Ольжич аналіз
Де шлях у жовті врізується стіни і урвище над закрутом стримить,
Наш погляд, неуважливий на мить, затримує жорсткий ріні.
Вона суха і сіра. Але вії примкнеш перед камінням у піску –
І раптом чуєш силу вод рвучку та різкість вітру, що над ними віяв.
Рінь — дрібне каміння, обточуване водою, вітром, для поета ж головне те, що це німий свідок історії, який багато міг би розповісти про минуле. Вчений-археолог шукає у камінні досвід людства, чиїсь перемоги і поразки, суть історії. Використовуючи свої знання археолога, філософа, історика, Олег Ольжич вибудовує власну світоглядну та естетичну концепцію, згідно з якою минуле, сучасне і майбутнє — це неподільний ланцюг. Відтак автор намагається оживити історію, окремі матеріальні предмети, що збереглися віддавна — камінь, уламки кераміки, а також реконструювати засобами слова її дух як вічну боротьбу. Образ каміння один з улюблених в Ольжича: «Я — камінь з Божої пращі» (праща — стародавня ручна зброя для метання каменя). «Поєднання замінності», твердості з енергією дії витворює модель, характерну для поезії Олега Ольжича.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/oleg-olzhich-analiz-virshiv
Объяснение: