Запис звичаїв у Дракон(т)ових законах супроводжувався їх відбором і переглядом. Закони містять також закони щодо кримінальних справ, які відрізнялися крайньою жорстокістю: смертна кара призначалася не лише за крадіжку, підпал або умисне вбивство, але також і за незначні проступки.
Зберігся уривок з Драконтових законів за 409–408 до н. е., з яких видно, що за незумисне вбивство призначалося вигнання, але разом з тим встановлювалася можливість примирення родичів обох сторін. Якщо таких не виявиться, 10 членів фратрії, до якої належав убитий, могли дозволити вбивці доступ у країну. Обмежуючи кровну помсту, Драконтові закони забороняли самовільну розправу над вбивцею, за винятком тих випадків, коли він буде знайдений на його власній землі. Не вважалося злочином вбивство злодія, якщо воно було скоєне для самозахисту або повернення вкраденого майна. Важливе значення мали й норми Драконтових законів, присвячені організації судового процесу по кримінальних справах.
Драконтові закони діяли, очевидно аж до реформ Солона (594 до н. е.), однак норми, що стосуються незумисного вбивства і самозахисту, зберігалися в афінському праві довше. Закони Драконта були явно спрямовані на подолання звичаю кровної помсти, вони забороняли самовільну розправу. Відповідальність за вбивство ніс тільки вбивця, а не весь рід. До відповідальності залучалася також і людина, що підбурювала до вбивства. Це й ряд інших нововведень свідчили про боротьбу зі старими родовими звичаями на користь виниклих нових класових і державних відносин. Попри це, вираз «драконівські заходи» стало крилатим позначенням винятково твердих в боротьби із чим-небудь. Пізніше говорили, що Драконт писав свої закони не чорнилом, а кров'ю. Законодавство Драконта, безсумнівно, було кроком уперед у розвитку грецького права. Тепер аристократи в судах уже були обмежені писаними правилами, виконання яких легко було перевірити. Солон скасував багато постанов 621 р. до н. е., але залишив у силі закони, які стосувалися ненавмисних убивств і самозахисту. Ім'я Драконта, незважаючи на строгість його законів, у стародавності користувалося високою повагою й ставилося поруч із іменами найкращих законодавців.
Запис звичаїв у Дракон(т)ових законах супроводжувався їх відбором і переглядом. Закони містять також закони щодо кримінальних справ, які відрізнялися крайньою жорстокістю: смертна кара призначалася не лише за крадіжку, підпал або умисне вбивство, але також і за незначні проступки.
Зберігся уривок з Драконтових законів за 409–408 до н. е., з яких видно, що за незумисне вбивство призначалося вигнання, але разом з тим встановлювалася можливість примирення родичів обох сторін. Якщо таких не виявиться, 10 членів фратрії, до якої належав убитий, могли дозволити вбивці доступ у країну. Обмежуючи кровну помсту, Драконтові закони забороняли самовільну розправу над вбивцею, за винятком тих випадків, коли він буде знайдений на його власній землі. Не вважалося злочином вбивство злодія, якщо воно було скоєне для самозахисту або повернення вкраденого майна. Важливе значення мали й норми Драконтових законів, присвячені організації судового процесу по кримінальних справах.
Драконтові закони діяли, очевидно аж до реформ Солона (594 до н. е.), однак норми, що стосуються незумисного вбивства і самозахисту, зберігалися в афінському праві довше. Закони Драконта були явно спрямовані на подолання звичаю кровної помсти, вони забороняли самовільну розправу. Відповідальність за вбивство ніс тільки вбивця, а не весь рід. До відповідальності залучалася також і людина, що підбурювала до вбивства. Це й ряд інших нововведень свідчили про боротьбу зі старими родовими звичаями на користь виниклих нових класових і державних відносин. Попри це, вираз «драконівські заходи» стало крилатим позначенням винятково твердих в боротьби із чим-небудь. Пізніше говорили, що Драконт писав свої закони не чорнилом, а кров'ю. Законодавство Драконта, безсумнівно, було кроком уперед у розвитку грецького права. Тепер аристократи в судах уже були обмежені писаними правилами, виконання яких легко було перевірити. Солон скасував багато постанов 621 р. до н. е., але залишив у силі закони, які стосувалися ненавмисних убивств і самозахисту. Ім'я Драконта, незважаючи на строгість його законів, у стародавності користувалося високою повагою й ставилося поруч із іменами найкращих законодавців.
На Щуку (алегорія) хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть (фразеологізм), другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли(алегорія),
Одна нікчемна (епітет) Шкапа (алегорія)
Та два стареньких (епітет) Цапа,(алегорія)-
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий (епітети).
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця (алегорія)...
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле — то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких (епітет)
Або линів гарненьких (епітет) ...
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!),-
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі (фразеологізм).
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити? (риторичне питання)
Як не мудруй, а правди ніде діти (фразеологізм).
Кінців не можна поховать (фразеологізм)...
Не довго думали — рішили —
І Щуку на вербі повісити звеліли.
— Дозвольте і мені, панове, річ держать,-
Тут обізвалася Лисиця.-
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити!
— Розумна річ! (риторичний вигук)— всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку.