Встановити відповідність між цитатою і художнім засобом: А) Припливайте до колиски, лебеді як мрії Б) І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка В) Заглядає в шибку казка, сивими очима Г) Живе у серці стільки літ, ота стежина в рідний край. ( Метафора, порівняння, персоніфікація, епіпед)
Кожний з етапів життя Чіпки виразно постає перед нами завдяки майстерності авторів у розкритті його внутрішнього світу. Так, великою силою емоційної наснаженості, психологічною переконливістю позначені роздуми Чіпки в зв'язку з несправедливим відбиранням землі. Різкі переходи від сподівань жити щасливо на своєму добрі до гірких розпачливих настроїв, до болісних думок про кривду, що "заснувала цілий світ", про лихо, з тенет якого не вирватися трудівникові, гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну ніч, коли зримо постала неправда у світі сильних, розкривають чесну, бентежну душу парубка. Тому й вразила кривда прямо в серце Чіпки, коли за право працювати на своїй землі чиновник з цинічною відвертістю вимагає хабара.
Саме в цю мить Чіпка втратив не лише ниву, а й віру в справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, але, на жаль, не тільки до гнобителів та їх прислужників, а до всіх людей. Це той психологічний момент, який проливає світло на дальше, часто сліпе бунтарство зневаженої, обікраденої людини: — А все люди, все люди... Вони в мене й батька одняли, людоїди; вони мене ще змалечку ненавиділи — з іграшок прогонили, йшли повз хату, одхрещувались..."
Своє горе, чорну безнадію Чіпка починає топити в чарці. А від пиятики вже прямий крок до грабунку. В романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість — ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими, рівнянням багатіїв з бідняками.
Прагнення ломоти насильникам ще більше поглиблюіться в Чіпки після катування його екзекуторами в день придушення селянського бунту. Гнівні слова злітають з його вуст, звучать у них і біль, і грізне застереження гнобителям: "За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито... будуть вони довіку мучитися, до суду мордуватися!.." Нестримним почуттям ненависті до панства Чіпка близький до шевченківських протістатів і месників.
Визначним досягненням реалізму авторів роману і правдиве художні узагальнення буржуазно-поміщицьких порядків, піднріслення гнобительської суті всього суспільного ладу царської Росії. Роздумуючи і над особистою недолею, і над всенародним лихом. Чіпка все більше усвідомлюі соціальні корені несправедливості. Для нього стаі очевидним, що на трудівника "налягли" і пан, піп, шинкар, і "свій брат-багатир", що "всім бажаіться жоїздити" на шиї обездоленого селянина.
На якийсь час, зокрема під впливом лихого "товариства" з дисласоваких елементів. Чіпка опустився на саме дно життя, гірко образив своїми вчинками матір. Проте добре в його натурі змогло взятх верх, змогло перемогти. Він знайшов у собі сили перепросити матір, повернути її в рідну хату. Одружившись з Галею, Чіпка ніжно любить її, поважаі матір, ревно працюі в господарстві, щиро й безкорисливо допомагаі всім, хто звертаіться до нього за підтримкою. Його "сувора натура, загартована давнім злиденним жжттям, м'якшала: він тепер соромивм свого давнього безпуття, тіії кривої стежки, якою він думав дійти до щастя".
Коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка, незважаючи на те, що становий Дмитренко радив виіирати панів, закликаі громаду захищати свої інтереси, "а не даватись знову панам у руки". Серед інших гласних від селям Чіпка виділявся громадянською мужністю, прагненням відстоювати права трудящих. Тому селяни-гласні всупереч волі дворян та чиновників обирають його членом повітової земської управи. Та пани все зробили, щоб "очистити" свої ряди від "мужика", і Чіпку наказом губернатора було виведено з управи "по неблагонадежности".
Болюча кривда, що знову впала, як грім серед ясного ніба, на Чіпчину голову, відверта, кричуща несправедливість і були тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача, зіпхнув його на стежку сліпої помсти. Селянин відчув на собі, ще панська "правда" гірше крадіжки, розбою. Не знайшовши справедливості і вище. Чіпка став мстити без розбору, бити направо й наліво, бити наосліп. Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест, кров загублених жертв, смерть ні в чому невинних людей невитравним тавром заплямовують Чіпку. Власне, він з правдошукача перетворився у звичайного кримінального злочинця.