Драма пронизана почуттям віри в Людину, яка, завдяки своїм численним науково-технічним, а головне — душевним здобуткам (пізнанню істинних Радощів і Блаженств) стає володарем світу рослин, тварин, речей та навіть стихій[1]. Подорож дітей символізує мандри у нескінченних глибинах свого «я», яке впливає на два сутнісні начала — Світло й Темряву.
Символіка в цьому творі набуває казкового, гуманістичного забарвлення. Чітко простежуються оптимістичні тенденції – віра в майбутнє, у науковий прогрес, кращу долю людини.
Своєю славетною збіркою "Кобзар" він започаткував нову епоху не тільки в історії української літератури, а й у духовності. Ця людина завжди служила правді і боролася за щасливе майбутнє свого народу. І зброєю у цій боротьбі поет зробив слово. І дійсно, на той час процес становлення нової української літератури відбувався одночасно із процесом розвитку науки і культури. Він був основоположником критичного реалізму і в українському образотворчому мистецтві. І в своїх безсмертних поезіях, і живописних полотнах Шевченко пропагував світлі ідеали свободи, рівності. Закликав народ до боротьби проти усіх гнобителів простому люду конкретний шлях цієї боротьби, цим самим впливаючи на розвиток історії, культури і мистецтва.
Іван Петрович Котляревський - визначна постать в українській літературі. Авн відіграв велику роль в історії її розвитку. Його твори - історичний злам у розвитку української літератури, початок нового її етапу. Він перший звернувся до животворних джерел народної мови, зробив її літературною, використав багатющі скарби фольклору та етнографії свого народу. Він писав реалістичні та народні твори. Котляревський увів нові жанри: епічну травестійно-бурлескну тему, комічну оперу, водевіль. Його твори сповнені непідробного гумору, високої, поетичної, щирої любові до народу. Крок за кроком розкриває нам письменник образ простого народу, стверджує його велику духовну силу, яка творить майбутнє. Як поет-гуманіст, поет-просвітитель, він співчуває закріпаченому селянству, засуджує негативні явища жорстокої феодально-кріпосницької дійсності, оспівує патріотичні почуття трудящих. П’єси Котляревського привабливі та безсмертні своїм правдивим відтворенням народних картин селянського життя в Україні на початку XIX ст. Євген Кашлюк писав: «І в «Наталці-Полтавці», і в «Енеїді» слід вбачати ще не критичний реалізм, а своєрідний - просвітительський. Котляревський протестує проти феодально-кріпосницької моралі; співчуває трудівникам, але намагається не загострювати соціальні суперечності». Жива розмовна мова «Наталки-Полтавки», симпатія автора до позитивних героїв свого народу - представників простого люду, ненависть до всього негативного - все це свідчить про народолюбство Котляревського, його тісний зв’язок з народом. Новаторство І. Котляревського в «Енеїді» полягає в художньому використанні невичерпних багатств народної мови (лексики, синоніміки, фразеологізмів, розмовно-побутової мови та українського фольклору). А також у тому, що він не відкинув і традиційних церковнослов'янських книжних елементів, які в якісно новому семантичному і стилістичному плані ввійшли до фонду нашої літературної мови. Т. Г. Шевченко назвав І. П. Котляревського батьком «нової української літератури», бо він був талановитим його попередником, родоначальником революційно-демократичного напрямку в українській літературі. Твори Котляревського є чудовими зразками мистецтва у нашому красному письменстві, мають велике пізнавальне, художньо-естетичне та виховне значення.Котляревський стояв на межі двох епох — епохи старої української літератури й епохи нової української літератури з властивим їй відтворенням життя. Тому, на мою думку, творчість цього письменника - дорогоцінний скарб.
Драма пронизана почуттям віри в Людину, яка, завдяки своїм численним науково-технічним, а головне — душевним здобуткам (пізнанню істинних Радощів і Блаженств) стає володарем світу рослин, тварин, речей та навіть стихій[1]. Подорож дітей символізує мандри у нескінченних глибинах свого «я», яке впливає на два сутнісні начала — Світло й Темряву.
Символіка в цьому творі набуває казкового, гуманістичного забарвлення. Чітко простежуються оптимістичні тенденції – віра в майбутнє, у науковий прогрес, кращу долю людини.