Не дивлячись на те, що з усіх боків українцям намагаються довести, що вони ні на що не здатні, що найкращий вихід для них – «валити з цієї країни якомога швидше», що дивитися в Україні немає на що і світові на нас начхати, цифри статистики та факти говорять нам речі абсолютно протилежні.
Найбільша країна, що знаходиться в Європі. Країна, що займає 0,41% світової території суші, в якій мешкає 0,85% населення планети та яка приносить 0,20% світового валового національного продукту. Країна, на території якої зосереджена чверть всіх запасів чорнозему на Землі. Країна, яка входить до трійки найбільших постачальників ячменю, є одним з найпотужніших виробників зерна та разом із Францією, Німеччиною та США є одним з найбільших виробників цукрового буряка. Наша країна входить до сімки найпотужніших у світі виробників рослинної олії, свинини, цукру та картоплі. Сотні видатних українців були та залишаються творцями світової історії. Художники та науковці, політики та композитори, актори та письменники – всі вони дають нам можливість за кордоном чи в себе вдома з гордістю сказати: «Я – українець!»
Перші в світі
Доля творчоï спадщини кожного письменника складається по-рiзному. Велику роль у цьому вiдiграють суспiльно-полiтичнi умови й оточення, в якому народжується i формується талант письменника. Видатний поет XX сторiччя, талановитий, оригiнальний, та, на жаль, майже зовсiм ще не оцiнений прозаïк i публiцист, цiкавий критик та лiтературознавець, незрiвнянний перекладач з вiрменськоï, грузинськоï, татарськоï, болгарськоï та iнших мов, невтомний популяризатор кращих досягнень свiтовоï культури на Украïнi. Творча особистiсть Павла Григоровича Тичини була багатогранною i складною. Художня спадщина поета має велику цiннiсть, залишаючись в золотому фондi нашоï культури. Але не можна обминути й тих, якi писалися на вимогу часу чи пiд тиском обставин. Так, в часи громадянськоï вiйни, молодий Тичина не зразу розiбрав ся у глибокiй сутi громадсько-полiтичних подiй, тим бiльше, що днi стояли суворi, всi сили революцiï вiддавались нещаднiй боротьбi з ворогами. Написання вiрша "На Аскольдовiй могилi" було тяжкою помилкою поета, спровокованого пропагандою Центральноï Ради. Але до честi Павла Тичини треба сказати: вiн швидко розiбрався, що й до чого. Переживши тяжкi днi болiсних роздумiв i жалю, перемiшаного з жахом, поет прокляв i цей вiрш, i тих, хто його спровокував на його створення. Тичина безповоротно стає спiвцем революцiйноï боротьби. 1923 року Павло Тичина приïжджає до Харкова i за до В. Еллана-Блакитного влаштовується на роботу в редакцiю журналу "Червоний шлях". Але й там поет зазнав дуже серйозноï критики i жорстоких полiтичних звинувачень "За протягування нацiоналiстичного дурману в лiтературу". Саме тодi була написана велика поема "Чис-тила мати картоплю", в якiй з вражаючою силою розкриває ознаки кризи соцiально-полiтичних процесiв в унiтарнiй державi. Тичина довiв, що в творi домiнує сувора, гiрка, але щира, вистраждана правда. Вже пiсля виходу перших книг Тичини його творчiсть привернула увагу насамперед лiтераторiв. У перiодичнiй пресi з'явилися рецензiï рiзного змiсту i характеру. Одним iз перших вiдгукнувся В. Еллан-Блакитний. У статтi "Павло Тичина" вiн назвав його красою i гордiстю новоï украïнськоï поезiï, найталановитiшим з сучасних поетiв. Але не обiйшлося i без випадiв проти поета. У закордоннiй пресi з'явилися писання, автори яких звинуватили Тичину в тому, що вiн продався Радянськiй владi, яка, до речi, у найскрутнiшi i найголоднiшi днi життя спецiальним декретом забезпечила його харчами i взяла пiд свою охорону, як цiнного дiяча культури. В украïнськiй радянськiй пресi з'явилися теж деякi статтi типу "Дутий кумир" В. Полiщука, фейлетон "Про украïнську оперу" К. Котка, в яких проявилося нерозумiння творчостi Тичини, його перекладiв лiбрето класичних опер украïнською мовою. На тi випади вiдповiв i сам поет, i його побратим по перу й духу В. М. Сосюра: Не вам ганьбить iм'я Тичини I називать його рабом... Павла Тичину завжди турбувала проблема нацiонального вiдроджен ня украïнського народу. З цiєï причини перший образ - iдеал революцiï для поета - "Золотий гомiн": то образ народу, що зiбрався 1917 року на iсторичнiй площi Киïвськоï Софiï, щоб висловити свою вiковiчну волю i мрiю про державну сувереннiсть. Киян поздоровляє сам Андрiй Первозваний, засновник i покровитель мiста. Вiд повноти щасливих передчувань "засмiялись гори, зазеленiли", i рiка мутная сповнилася сонця i блакитi - торкнула струни. Але в процесi нацiонально-визвольноï революцiï Павло Тичина бачить не тiльки вiдраднi явища i тенденцiï: Чорний птах - у нього очi-пазурi. Зловiсним образом "Чорного птаха" вiн попереджає про важкi днi при вiдстоюваннi свободи. Так i сталося: свiдченням братовбивчоï трагедiï є тетраптих "Скорбна мати". Твiр присвячений матерi поета. Але образ покiйноï "матерi Марiï" переростає в образ Скорбноï матерi, в якому узагальнено i долю Божоï матерi, i страждання Украïни. З поеми проступає динамiчна картина трагедiï рiдноï землi, яка потрапила в криваву орбiту громадянськоï вiйни. Отже, доля Павла Тичини - то доля його нацiï. Є в нiй трагiчнi сторiнки, болiснi невдачi, але домiнує жага життя, енергiя творення, високий iдеал справедливостi, а тим самим генiй безсмертя.
2) метафори (поховайте на могилі, понесе з України, все покину і полину, поховайте та вставайте, кайдани порвіте, кров'ю волю окропіте)
3) тавтологія (реве ревучий)