Софійка на початку твору читала казку про принца та Русалоньку. Імовірно, ідеться про твір Андерсена. А в цій літературній казці образ русалочки відрізняється від народних уявлень українців.
Любов русалоньки до принца — головна, центральна тема казки. Це тема не звичайної людської любові, а любові романтичної, приреченої, любові — самопожертви, любові, що не зробила героїню казки щасливою, але яка безвісти для неї не пропала, тому що не зробила її остаточно нещасною. У міфології русалка, втративши свою безсмертну душу в результаті зла, вчиненого над нею, як над людиною, може цю душу знайти, якщо змусить людину полюбити себе. Любов русалки й людини не обов’язково повинна бути взаємною. Русалка може не відповідати людині й погубити її, закохавши в себе. Але любов людини до неї — це головна сходинка до пошуку русалкою безсмертної душі. Тому вона повинна спровокувати людину, викликати цю любов будь-якими шляхами й засобами.
В Андерсена ця тема зберігається й переосмислюється. Русалонька хоче домогтися любові людини, хоче знайти безсмертну душу. «А чому в нас немає безсмертної душі? — смутно запитала русалочка, — я б віддала всі свої сотні років за один день людського життя, щоб потім теж піднятися на небо… Як я люблю його! Більше, ніж батька й матір! Я належу йому всім серцем, всіма своїми помислами, йому я б охоче вручила щастя всього мого життя! На все б пішла я — тільки б мені бути з ним і знайти безсмертну душу!..». Безсмертна душа русалочці необхідна, тому що їй дано всього триста років, це більше життя, але це єдина можливість існування, а безсмертна душа дає можливість жити вічно.
Юлько Ващук — герой, характер якого формується під впливом надмірної любові батьків та їхнього ставлення до людей, яких вони вважать нижчими за соціальним статусом. Однак поруч зі славолюбством, зверхністю, зневажливим ставленням до інших, заздрістю, нечесністю в цього хлопчини є й позитивні риси. Він глибоко емоційний і вразливий. Юлько спалює свої малюнки через те, що Славко порівнює його коней з уже десь баченими; не може змиритися з тим, що його батько привласнив чужі думки, роздуми, видавши книгу-плагіат.
Ще один тип характеру — Стефко Вус. За до художніх деталей, фрагментів авторської розповіді, нанизаних одна на одну подій-ситуацій (як, наприклад, випадок із сорокою, розмови з сестрою та колишньою вчителькою) читач дізнається про весь пройдений підлітком шлях. Його поведінка зумовлена середовищем, яке змушує оздоблюватись, «наїжачуватись», щоб таким захищатися від жорстокості світу. Внутрішньо Стефко інший: він може бути ніжним, добрим і лагідним, турботливим братом і справжнім другом. Він живе у своєму світі спогадів про бабусю Олену, світі сільської природи, і йому складно адаптуватися до життя в місті, в одній квартирі з батьком-п’яницею. Проблема недоглянутості сиріт і напівсиріт, дітей із неблагополучних сімей — особливо гостро постає сьогодні.
характеристика Лілі
Успішна, всебічно розвинена і талановита дівчинка Лілі, яка виявила себе і в кіномистецтві, і у бальних танцях, і у вивченні іноземних мов — ще один яскравий образ дитини у повісті, який, хоч і не так глибоко психологічно вмотивований, але важливий порушеною проблемой лидерства.
1. Напад на Дорогобуш.
2. Лист королів.
3. Посланець від жителів.
4. Здивування королів.
5. Незгораюче зілля.
6. Відступ воїнів.
7. Незнищенність українського народу