чоловік відводить свого старого кота, вже не здатного ловити мишей, до лісу. той зустрічає лисицю і називає себе паном коцьким. лисиця просить кота бути їй за чоловіка і він погоджується. коли лісові звірі, заєць, вовк, ведмідь і кабан, цікавляться хто оселився в лисиці, вона розповідає, що це сильний і сердитий пан коцький. звірі хочуть побачити пана коцького та вирішують запросити його на обід. коли обід зготовано, вони один за одним вигадують відмовки аби не бути присутніми, оскільки бояться пана коцького. звірі присилають до лисиці зайця, котрий і передає запрошення. лисиця погоджується пана коцького, але застерігає щоб усі добре сховалися. нявкіт кота звірі сприймають за слова «мало! мало! ». кабана кусає комар, той крутить хвостом, а кіт, думаючи, що це миша, кидається на кабана. налякані звірі тікають і бідкаються, що пан коцький ледве їх усіх не поїв.
Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мiй дiд Дем'ян, якого знав увесь повіт. Чого тiльки не вмiв мiй дiдусь![1] Треба десь зробити сiчкарню — спiваючи, зробить, дайте тiльки залiза, дерева i ввечерi добру чарку. А хочете вiтряка, то й вiтряка вибудує пiд самi хмари;[2] у кузнi вкує сокиру, у стельмашнi злагодить воза й сани, ще й дерев'янi квiти розкидає по них.