подорож Енея після загибелі Трої — утручання бога вітрів Еола й бога моря Нептуна в мандрівку троянців — знайомство з Дідо-ною — кохання, розлука й самогубство Дідони — гостювання Енея на Си-цилії в Ацеста — життя богів на Олімпі — пожежа на троянському флоті — сон Енея (батько кличе сина навідати його в пеклі) — подорож Енея із Си-віллою в пекло — зустріч Енея з батьком у пеклі — острів злої цариці Цир-цеї — земля царя Латина — перипетії з Енеєм через Лавінію, заручену з ру-тульським царем Турном (причина початку війни) — війна троянців із ру-тульцями — героїчний подвиг Низа й Евріала — Зевсова заборона втручатися богам у земні справи — двобій Енея з Турном і перемога Енея.
Про твір: у поемі І. Котляревського «Енеїда» відображена українська дійсність XVIII ст. з її побутом, звичаями, обрядами, традиціями, з її історією, через що цей твір витримав випробування часом. На сюжетній основі поеми Вергілія Котляревський майстерно розвинув нову тему, показавши життя й побут різних суспільних верств українського народу, у тому числі й простого люду, чого раніше не було в українській літературі.
Явно помітні в поемі натяки на українську історію. Письменник сміливо натякає на царювання Катерини II, використовуючи алегоричний образ Цирцеї, яка живе на острові, ця «люта чарівний^ //1 дуже злая до людей». Є і натяк на запровадження кріпацтва в Україні та його трагічні наслідки для народу: «Пропали всі ми з головами… // Пропали! Як Сірко в базарі,//Готовте шиї до ярма». Це твір про славну козацьку старовину, тут згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, Запорозька Січ, а Еней і його троянське військо — це не хто інші, як запорожці зі своїм кошовим. З узагальненим образом козацтва тісно пов’язана тема захисту Вітчизни, громадянської підпорядкованості особистих інтересів загальнонародним. На те, що йдеться про Україну, натякають власні назви: імена (Терешко, Охрім, Лесько, Панько), прізвища, назви населених пунктів, адміністративні та географічні назви (Переяслав, Опішня, Решетилівка, Полтава)
Звичаї, традиції українського народу. Повість «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха про власне дитинство. Це спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, пам’ять про рідних і односельців, про події, які пройшли колись перед очима. Звичаї та традиції українського народу письменник зображує так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів.
Мені дуже сподобалася повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять», бо в ній змальований казковий світ, народна мудрість, споконвічні цінності мого народу. Культ матері, праці, рідного слова відкривається перед маленьким героєм твору. Відчувається у письменника глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів: з любов’ю ставляться селяни до землі, роботи з нею, до дерев, з якими розмовляють, як із живими. Тут і вишивані рушники, і калина, і повага до хліба. Всі ці закони життя вироблені упродовж багатьох сторіч.
Змальовані у творі традиції і звичаї — це ті неписані закони, якими люди керуються в найменших щоденних і найбільших загальнонаціональних справах. Це те, що об’єднує окремих людей в один народ, в одну націю. Вони складалися упродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом.
Українські традиції ввійшли в наше життя, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня — без паски і писанки. А обряд Святої вечері символічно об’єднує всіх людей, що належать до одного роду, однієї нації.
На фото смотри