"Білий кінь Шептало"-Проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , Степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. З метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . Алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. Оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. Тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. На нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. Не раз на це зверта я увагу і Степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. Степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. Коли ж стався злам?
Є в оповіданні вражаючі епізоди. Ось один із них. Босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. Шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. Хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували Шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. Кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «Шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . На мій погляд, «лугова синь» — це символ безмежжя.. . й волі».Оповідання «Білий кінь Шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі.
Сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання В. Дрозда набуває актуальності. Сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова!) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. Символічно звучать останні рядки твору: «Під ранок кінь повертається до кошари голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною балаканиною»
Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.
поряд з багатьма не менш цінними творами т. г. шевченко створив прекрасний твір, який присвятив історичній тематиці, а саме темі повстання ів, які відбулося у 1768 році. майже три століття минуло після цих подій, але навколо них і зараз точаться дискусії пересічних громадян і науковців, яких цікавить історія україни. відомо, що під час свого повстання діяли занадто жорстоко навіть для тих часів. досі не вщухають спори про те, мали вони на це право, чи ні? хтось називає їх розбійниками, а хтось вважає визволителями.
на мій погляд, таку неоднозначну реакцію часи викликають через те, що в основі тих подій лежить складне філософське питання: на що людина має право заради відстоювання своєї ідеї і де знаходиться межа дозволеного? чітких відповідей на ці запитання не існує, бо людство шукає їх протягом усього свого існування.
повстання ів виникло на правобережній україні і було реакцією на жорстоке невпинне пригноблення наших співвітчизників польською шляхтою. це пригноблення відчувалося у всіх сферах народного життя: це був тиск національний, культурний, а що найгірше для українців – релігійний. людей шляхта змушувала зрікатися і своєї батьківщини, і своєї віри. але довіку так тривати не могло, тож обурення і гнів, що поволі накопичувався у людських серцях, врешті-решт вирвалися на волю.
нажаль, народне повстання було придушене за російських військ. та під час трагічних подій встигли жорстоко вирізати майже усе польське населення, як і поляки знищили тисячі українських сімей, не жаліючи ні жінок, ні дітей. напевно, у тогочасній ситуації біблійний принцип про непротивлення злу не міг бути застосований.
головними героями поеми т. шевченка «» були залізняк і гонта. ці образи великий кобзар змалював глибоко психологічно, на диво яскраво. нам добре зрозумілі усі їх сумніви і почуття, ми й зараз переймаємось тими самими питаннями, які поставали перед ватажками. народ слухався своїх ватажків і любив їх. через це можна вважати, що ті ідеї, які відстоювали гонта і залізняк, були не їхньою особистою примхою, а волевиявленням усього українського народу.
кульмінаційним у поемі «» є епізод, в якому заради ідеї гонта піднімає руку на своїх синів і вбиває їх. саме тут особливо чітко виникає питання ціни ідеї, питання про те, що ж все-таки можна покласти на вівтар власних переконань? чи правильно зробив гонта, який заради ідеї пожертвував життям своїх власних дітей? вважаю, що не нам його судити. однак, слід зауважити, що він таки не холоднокровний вбивця без моралі і принципів, бо вчиняючи вбивство, він заливається гарячими слізьми жалю і відчаю. вбиваючи власних синів, гонта, насамперед, вбиває себе, добре усвідомлюючи, що насправді він коїть. і невже ж погано у такий спосіб покласти своє життя заради свого народу, заради своєї країни?
хоча і давно була написана поема т. шевченка «», ще більше часу минуло з подій повстання ів, проте ці події і досі нас хвилюють. можливо, хвилюють через те, що на якомусь незрозумілому містичному рівні нам і досі відчутний зв’язок з подіями тих часів, а ще через те, що великий кобзар в котрий раз поставив в своїй поемі одвічні філософські питання, відповіді на які людству доведеться ще довго шукати в майбутньому.
"Айвенго" оцінка Ровени
Ровена-іменита саксонка, її патронував Седрік Ротервудський, кохана внученька короля Альфреда Знаменитого. Піклувальник дуже любить її, але їй ніяк не відкидає також об'єднує з нею власні очікування у відновлення уряду саксів. З-Через даного хтось в тому числі і жене власного сина також відбирає його спадщини. Але Ровена радикально протиборствує шлюбу у відсутності закоханості з нащадком стольного сімейства Альтестаном.
Дама Ровена прекрасна, розуміє для себе вартість, проте ніяк не марнославна. Має відчуття свого здоров'я, кохана добродушна, розважлива, може здійснювати собі у світі
Молоду жінку вкрав Моріс-де Брасі, для того щоб оволодіти її великою кількістю. Потрапивши в рабство, молода дівчина, обвикшая до загального поклоніння, втрачає власну свободу, ридає. Тільки лише успішний інцидент виручає її, але потім доля знову посміхається їй також кохана робиться дружиною коханий лицаря