Худорлява і вертлява, на папір біжить у справах, закарлючки полишає, — у пеналі спочиває. (Ручка)
Олівці Петрусь узяв, швидко щось намалював. Хоч крути, а хоч верти, має тільки три кути.(Трикутник)
Він про осінь сповіщає, малюків у клас скликає: — Вже минулось тепле літо, то ж пора за парти, діти! (Шкільний дзвінок)
Настрибався зайчик вволю, білий слід лишав по полю. Ми за ним гали, слово "мама" прочитали (Крейда)
То в клітинку, то в лінійку,
Написати тут зумій-но,
Й малювати дещо зможеш,
Називаюся я … (зошит).
Чи в лінійку, чи в клітинку
Чистим був, та за хвилинку
Мерехтить від цифр і літер…
Здогадались, що це, діти?
Ручці він говорить
Це шкільний учнівський…………(зошит)
Її шанує кожен.
Вона повідать може
Про все на світі білім
І дорослому і дітям…
До знань веде доріжка,
Коли з тобою ………..(книжка)
Я беру в свою правицю
Із пенала помічницю
Я писати тільки вчуся.
Зосереджуся, зберуся:
Крапка… рисочка… карлючка…
Наче пишем, - я і ……….(ручка)
Джерело
Дерев’яний та довгенький,
хвостик в нього є маленький.
Як у фарби хвіст мочає —
все довкола розцвітає.
(Пензлик)
У портфелі є хатинка —
ручки там живуть, резинка,
клей, лінійка, кутники́ —
школярів помічники.
(Пенал)
Що таке щастя ??? Радість, дружба, гроші, любов, добро… Кожна людина задумується над цим питанням і намагається знайти відповідь на нього. Турбувало воно і багатьох письменників. На прикладі героїв своїх творів вони намагалися дослідити їх прагнення бути щасливими.
Павлуся, героя оповідання «Скарб» О.Стороженка, парубки називають щасливим, хоча протягом свого життя він тільки їв та спав і нічого не робив. Таким, як Павлусь, «Бог усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба» Чи щасливий Павлусь? Як на нього, так. Матеріальні статки має, а от духовно то бідна людина. З гумором оповідаючи про Павлуся, автор вчить нас доброти, чуйності, порядності, працьовитості, ввічливості і той же час засуджує скупість, заздрість, підступність, жорстокість, егоїзм. «Той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав, – пише автор. – Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть…» Воістину щастя не може бути егоїстичним.
Герой твору Б.Лепкого «Цвіт щастя» шукає квітку щастя, яка б зробила щасливими матір і його самого. І хоч квітка виявилась мрією, маревом, все одно все життя він її шукає,пізнаючи світ. Герой вірить, що щастя таки на світі є.
Скупа людина теж думає, що вона щаслива, бо має гроші. Проте користі з них мало, бо то купка папірців. Господарі з твору Б.Лепкого «Мишка» відчувають себе щасливими, коли наживаються на горі інших. Їм байдужа доля жебрачки та багатьох таких, як вона.
У кожного своє поняття щастя, свій вимір. На мою думку, щастя людини у добрих справах на користь своєї родини, людей, своєї Батьківщини. Своєю працею, творчістю, добрими ділами людина повинна нести радість людям, суспільству. Отоді то і буде справжнє щастя, яке не можна купити ні за які гроші.
О.Довженко говорив, що життя надто коротке і закликав поспішати творити добро. Тому давайте творити добро, допомагати один одному, цінувати кожну хвилину цього прекрасного людського щастя.
Роман “Євгеній Онєгін” – це не тільки кращий твір Пушкіна, цей кращий добуток всієї
Росіянці літератури. “Енциклопедія російського життя”, на думку В. Г. Бєлінського, містить у собі так багато
Значимого для російської людини: побут і природу Росії, кипіння політичного життя, ідейні суперечки,
Щиросердечні переживання й, звичайно ж, любов. Роман містить у собі кілька частин, які при бажанні
Можна розглядати як самостійні добутки в контексті циклу. У даній роботі ми розглянемо
Два листи (Тетяни і Євгенія) як ключ до розуміння образів головних героїв.
Сучасні Пушкіну читачі із захватом приймали перші розділи, декабристи ладили Онєгіна в
Передові люди століття, очікуючи романтичної поеми. Пушкіна уважно стежив за відкликанням публіки, про що
Свідчить його переписка із друзями – В’яземським, Жуковським, Плетньовим.
Якщо умовно розглядати “Євгенія Онєгіна” як центральний добуток усього творчості
Пушкіна, те все, що створювалося раніше, було підготовкою великого роману. Це рівною мірою й поема
“Руслан і Людмила” – перший досвід в епічному роді, і цикл південних поем.
1823 рік – початок роботи над “Євгенієм Онєгіним”. Протягом восьми років роботи над романом
Мінялася російська дійсність (зміна царів, страти декабристів), мінявся самого Пушкіна (розчарування в
Русі декабристів). Все це наклало відбиток на образ головного героя й на весь роман – плід
Восьмирічних праць.
Трактування образа Євгенія Онєгіна було дуже суперечливою. Наприклад, Писарєв дав таку оцінку:
“Тип марний, не здатний ні до розвитку, ні до переродження; онегинская нудьга не може зробити з
Себе нічого, крім безглуздостей і гидот”.
А думка Бєлінського інше: “Онєгін – добрий малий, але при цьому незвичайна людина”.
Достоєвський уважав Онєгіна “блукачем у рідній землі”, що “відірваний від народу, від народних сил”.
Образ же Тетяни завжди підносився до “натури геніальної”. На думку Достоєвського, Тетяна
Гідна бути заголовною героїнею роману, тому що “вона глибше Онєгіна й, звичайно, розумніше його”.
“Милий ідеал” – дбайливо збережений Пушкіним образ, він непорочний, гармонічний і доконаний. По-
Різному сприймалася остання сцена пояснення з Онєгіним. В. Набоков, як і Бєлінський, засудив
Рішення Тетяни відкинути любов Онєгіна, назвавши це “верескливою чеснотою”, що “повторює
Зазубрену репліку”.