Прометей — герой давньогрецького міфу. До образу Прометея зверталися багато митців різних епох і народів. Цей герой неухильно виконує своє призначення задля щастя людства, стаючи символом нескореності, героїзму, майже надлюдської мужності.
Образ героя-вогненосця, який не підкорився волі богів, використовували славнозвісні Есхіл, Гете, Байрон, а також великі українські поети Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Андрій Малишко. Наприклад, Леся Українка звертається до тих, кому небайдужа доля народу, говорячи: "Брати мої, нащадки Прометея". Волелюбні революційні прагнення Великого Кобзаря також уособлені в образі Прометея: поема "Кавказ" досьогодні є геніальним прикладом утілення відомого образу.
Талановитого українського митця Андрія Малишка теж надихнув образ Прометея. Поет створив хвилюючу поему, де розказано про героїчну долю радянського солдата та про самопожертву селян, які намагалися вкрити його від фашистів.
Задум поеми "Прометей" виник в уяві поета в самий розпал війни. Андрію Малишку розповіли про солдата-розвідника, який був родом зі Смоленщини. Цього солдата, важко пораненого, сховали в себе українські селяни, однак, незважаючи на всі намагання, хлопець усе ж потрапив до рук гітлерівців. Загарбники довго допитували селян, погрожуючи смертю, але ніхто не видав росіянина. Щоб урятувати добрих людей від загибелі, боєць признався, хто він є. Фашисти прив'язали розвідника до дерева й спалили його, а селян погнали в неволю. Цей випадок схвилював Андрія Малишка до глибини душі. Подвиг солдата та його духовна близькість з українським народом вразили поета. Цей розвідник здавався людиною прометеївської сили духу.
Поема "Прометей" — приклад епічного твору. Залишивши почуту розповідь майже без змін, Андрій Малишко наповнив її тонким психологізмом, високою патетикою та героїчним пафосом. Після тяжкого бою селянський хлопчик знаходить важко пораненого молодого солдата. Українські селяни надали йому до забинтували груди та поклали його на сіно в стодолі. Опритомнівши, боєць звертається зі словами глибокої вдячності до хазяйки, яка доглядала його, називаючи цю жінку матір'ю. Уже з перших сторінок поеми ми бачимо, що молодому воїнові притаманні найкращі людські риси: ніжність, вдячність, простота почуттів. Одного разу, гортаючи сторінки шевченківського "Кобзаря", хлопець відчув неабиякий інтерес до образу Прометея. У баченні бійця славетний герой міфу постає як символ самовідданості, чесності, мужності. І солдата, і хлопчика, з яким він потоваришував, дуже вразила сміливість Прометея протистояти богам. Навіть уві сні вони бачать "Прометея зоряні очі".
Фінал поеми трагічний. Фашисти знаходять бійця. На майдані, під дулами німецьких автоматів, жоден із селян не розкриває таємниці юнака, називаючи його своїм. Та боєць розуміє, що більше чекати не можна: кати не пробачать людям непокори й знищать їх. Беручи провину на себе, хлопець вигукує: "Стріляй! Розвідник я! Солдат!"
Андрій Малишко з глибокою печаллю розмірковує над долею смоленського юнака. Поет, користуючись літературним засобом авторського відступу, каже про те, що молодим рукам солдата треба було б трудитися, а тепло серця віддати коханій. Жорстока страта розвідника приголомшила селян. Лише бринять, мов луна, в їхній пам'яті останні слова — слова солдатського заповіту:
Дивіться, люди, по мені,
Устануть інші в пломені.
Ставайте й ви в трудні походи,
Не вип'ють прокляті заброди
Живущу кров мою.
У цих словах немає й тіні розпачу, жалю, страху. Солдат вірить, що справа, за яку він віддає своє молоде життя, переможе. Тому Прометеєві не страшно померти.
Андрій Малишко старанно підкреслює, що герой його поеми — не тільки хоробрий воїн, а й ніжний син, вірний товариш, людина-гуманіст. Саме таким — простим, лагідним, дещо сором'язливим, сповненим жаги до життя — міг бути полум'яний герой вічного міфу — титан Прометей.
Вірші «Жар-птиця», «Підкова», «Гном у буфеті» - це малесенька частина творчості Ірини Жиленко. Вони напрочуд добрі.
Я зустрілася із казковою Жар-птицею, яка несе світло радості людям, адже «дорослим і дітям яснішали лиця», перемагає злі нашіптування ґави та вороння. Всі переживають за долю цієї золотої казкової істоти і радіють, що вона одужує. Добро завжди перемагає зло. Вірш «Гном у буфеті» переносить нас до затишку родинного будинку, де маленький гном живе у дивовижному уявному світі дітей: «слухняним дає шоколадки», «золотить сервізи», «нашіптує дітям казки». Лірична героїня «Підкови» хоче, щоб здійснилися її бажання на зимові свята. Але вона розуміє, що втрачену підкову треба повернути Дідові Морозу.
Усі вірші про різне, але об’єднують їх яскраві кольори золотої Жар-птиці, не простої підкови, багряного ковпачка гнома. Навіть дослідники творчості Ірини Жиленко вважають її вірші найбагатшими на барви.
Цей твір я пропоную скласти так:
Своїм багатим талантом і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, де сьогодні вже неможливо уявити без них. Серед прозової спадщини виділяється роман «Захар Беркут», створений у 1883 році. Ця історична історія розповідає про те, як волошукачі краю захищали свою батьківщину від монголо-татарської навали.
У виставі зображено багато акторів. Але найбільше мені сподобався Максим – молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї Батьківщини. Коли монголо-татари напали на територію Росії, на чолі своїх захисників стояв Максим, хоча Захар Беркут був сином ватажка тухольської громади. У цьому першому бою загинуло багато тухольців, а монголи поранили непритомного пораненого Максима. Його стан погіршується, і він помре щасливішим, ніж потрапив у полон. Але ось що сталося. Боярин Тугар Вовк пропонує врятувати життя Максиму, щоб монголи могли безкоштовно вибратися з долини. Але гордий Максим від цієї пропозиції відмовляється. Він, як і його батько Захар Беркут, не може погодитися з такою умовою: ціною свого життя звільнитися з пастки ворогів. Хоч він і розуміє, що «в неволі жити марно, краще смерть», але відданість рідній землі і людям дає йому сили переносити всі свої страждання, свою честь, честь свого роду, щоб не осквернити людей. Кохану дівчину Максима Мирослава також запросили покинути монгольський табір, переодягнувшись та показавши перстень монгольської гвардії. Але Максим відкидає цю пропозицію: врятувати своє життя, поставивши під загрозу життя коханої, він, звичайно, не погоджується. Сміливий, сміливий, гордий Максим, звичайно, не може подобатися. І кожному з нас хочеться плекати ту непохитну відданість, яку мав Максим до своєї Батьківщини, свого народу, його чесність і кришталеву чистоту.
Объяснение: