Досить часто можна почути про те, що треба творити добро, і тоді навколишній світ стане кращим. Народна мудрість говорить: «За добро добром відплачують». Але зараз з випусків новин, з подій, що відбуваються навколо нас, можна побачити зовсім інше. У нашому жорстокому світі на добро, яке ти робиш іншому, часто віддячують злом. Важко не погодитися, що зараз занадто часто трапляються невдячні люди. Деякі не відповідають на добро злом, але й подяки від них важко дочекатися.
І все-таки не потрібно розчаровуватися в необхідності творити добро. Перш за все, це треба робити вже через те, що простягнути руку до чи просто комусь посміхнутися – це нагальна потреба будь-якої нормальної людини. Винайти чудодійні ліки від невиліковної хвороби, зігріти змерзлого, до немічній людині перейти вулицю чи просто сказати добре слово підтримки товаришу – цього ми потребуємо не менше, ніж кисню або їжі. Звичайно ж, коли прагнення людини закінчуються на її обіцянках і красивих промовах – це майже нічого не коштує, адже слова завжди треба доводити діями.
Я вважаю, що творити добро – це потреба не тільки людини, а й будь-якої живої істоти. Можна пригадати багато випадків у світі тварин, коли собаки виховують покинутих кошенят чи навпаки, а вовки вигодовують загублених у лісі дитинчат їх заклятих ворогів – людей. Не може жива істота існувати без того, щоб не творити добро. Та й усі релігії вчать своїх послідовників робити добрі вчинки.
У сучасному світі, у нашому стрімкому житті іноді забуваєш, що оточуючим треба посміхатися, інколи казати щось хороше, за потреби допомагати. Замість цього люди дратуються, огризаються і сваряться між собою. А потім стає дуже соромно, як стає соромно і після того, як губишся, коли отримуєш шанс зробити добрий вчинок і не використовуєш цю нагоду. Сьогодні творити добро – справа невдячна, та треба відкинути ці обмеження і робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вдячність чи вигоду. Може, комусь це й може здатися дивним, але від цього можна отримати велику радість. Мабуть, саме тому найщасливіші серед нас люди – це ті, хто вміє допомагати оточуючим просто за покликом своєї душі.
Одним з найяскравіших прикладів безкорисливої доброти може бути героїня поеми Т. Шевченка «Наймичка». Ця жінка усе своє життя присвятила вихованню свого сина, який навіть не знав, що вона його мати. А якщо брати реальне життя, то прикладом для кожного з нас можуть бути волонтери, які, не шкодуючи сил та часу, допомагають рідній країні, її синам та дочкам, збираючи кошти на боротьбу з ворогами та хворобами. Саме таке добро треба творити в наш час, саме воно має усі шанси на перемогу над злом.
ответ: Дитячі роки становлять своєрідну психологічну основу творчості багатьох митців. Недарма кажуть, що саме цей час найсвітліший у житті людини. Це час пізнавання світу, довіри та щирості. Ці міркування підтверджує і надзвичайно цікава повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять».
Головний герой повісті — хлопчик Михайлик, великий вигадник і мрійник. Наприклад, коли дідусь каже йому, що сонце буде відмикати землю золотими ключами, Михайлику стає трошки страшно: а раптом воно загубить ці ключі? А коли над селом пролітають лебеді, хлопчикові здається, що від їхніх крил лунає чарівний дзвін. На цих прикладах стає зрозуміло, що Михайлик має талант сприймати світ образно і поетично, талант, притаманний більшості дітей.
Що ж зробило Михайлика таким? Насамперед Ганна Іванівна, мама Михайла Стельмаха. Вона була невтомною трудівницею, ласкавою і доброю жінкою. Саме вона навчила свого сина любити навколишній світ, берегти кожну травиночку, милуватися заходом сонця ввечері і вранішньою росою. Хлопчик ріс таким ласкавим і добрим. З цього приводу доречно згадати епізод з насінням, коли Михайлик віддав його голодній жінці з дитиною. Мати не стала журити хлопчика, а навпаки схвалила Михайлика, бо хотіла, щоб син ріс уважним до горя інших і допомагав людям.
Не меншу роль у становленні характеру Михайлика відіграли батько хлопця, дядько Микола, якого селяни прозвали Бульбою, дід Дем’ян і бабуся, яку хлопчик дуже любив. Дитинство Михайлика було сповнене казковими, романтичними, незвичайними враженнями. А завдяки повісті «Гуси-лебеді летять» кожен з нас може побачити образи щирих, простих трударів, серед яких пройшло щасливе дитинство Михайла Стельмаха. Ставши дорослим, Михайло Стельмах був гарним батьком для своїх дочки та сина. Він ростив їх у доброті і любові, розповідав їм про все те, що любив у дитинстві і любов до чого залишилася у нього на все життя.
Можливо, саме тому нашому молодому поколінню так подобається творчість М. Стельмаха. Світ добрих і щирих людей, яких змалював письменник у повісті «Гуси-лебеді летять», дуже сподобався і мені. Адже мені теж випало щастя жити серед неповторної української природи, я теж маю можливість насолоджуватися запахом квітів і шелестом трав, слухати «бентежні звуки далеких дзвонів», які злітають на землю з крил тих самих казкових гусей-лебедів, що кожної весни повертаються на українську землю з далекого вирію. Я вірю, що вміння розуміти природу я пронесу через усе своє життя, як проніс його через усе життя і талановитий український письменник Михайло Стельмах.
Объяснение:
купити окуляри
Объяснение: