Напиши невеликого листа(4 - 5 речень) у жартівливому тоні головному героєві оповідання ''скарб'', висловивши в ньому свої побажання щодо поліпшення його ! ! заранее !
Привіт, товстунчику! Сподіваюсь ти не заснеш доки прочитаєш цей лист.Я вважаю тобі слід змінити ставлення до життя, адже не можна весь день тільки їсти та спати.Нас батьки виховують працьовитими та дружелюбними. А ти навіть не можеш лопати до рук узяти. Та й на вечорниці тобі не завадило б сходити. Не можна сподіватись що Бог тобі щось дасть нічого попередньо не зробивши. Краще змінюй своє життя
Тема: відображення трагічного кохання молодої дівчини.
Мотиви балади: оспівування невмирущості справжнього кохання; уславлення вірності в коханні; співчуття до молодої дівчини, розлученої з коханим; засудження зневіри та звертання за до до ворожіння.
Ідея: невмирущість справжнього кохання та вірності.
Проблематика: кохання та розлука, батьки і діти, вірність та зрада, добро і зло, задоволення та страждання, щирість в почуттях та відсутність почуттів. Композиція: Експозиція: «По діброві вітер виє…». Зав’язка: «Полюбила чорнобрива козака дівчина..». Розвиток дії: «Любилася, кохалася, а серденько мліло..», «минув і рік, минув другий козака немає…», «мати хоче дати за старого заміж», «пішла вночі до ворожки», «тяжко мені, тяжко!». Кульмінація: «Випий трошки сього зілля все лихо загоїть». Розв'язка: «Взяла зілля, поклонилась», «Вмилась, напилася, Тихо усміхнулась. Вдруге, втретє напилася І не оглянулась», «Отак тая чорнобрива плакала, співала... І на диво серед поля тополею стала».
Художні засоби. Епітети: стан високий; лист широкий; море широке; марне зеленіє; викохав тонку, гнучку; тихо усміхнулась, по синьому морю, серце-тополенько, щиру правду. Постійні епітети: чорнобрива дівчина, біле личко, карі оченята, милий чорнобривий. Персоніфікація: «вітер виє, гуляє, … гне», «серце ниє», «само серце знає», «серденько знає,… мліло,… б'ється», «чуло серце недоленьку, сказати не вміло, не сказало…», «стане місяць серед неба». Метафора: «личко червоніє», «до полудня, та й зав'яне, брови полиняють», «сиротою білим світом нудить», «сохне вона», «чорнобрива сохла», «без милого скрізь могила», «душу згубити», «дівувала», «зілля лихо загоїть», «лихо знаю», «все піде в воду», «рости … до самої хмари», «літа трачу», «хоче мене мати в землю заховати», «торішню вроду», «зілля все лихо загоїть». Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «батько, мати як чужії люди», «сонце світить — як ворог сміється», «Сохне вона, як квіточка», «Легше… в труні лежать, ніж його побачить», «Пішла стара, мов каламар», «За перший раз, як за той рік», «Полетіла, мов на крилах». Повтори (тавтологія): «одна, одна», «любилася, кохалася», «Минув і рік, минув другий», «Позаторік знала, позаторік і зіллячка», «Серед степу пала, Пала …», «Плавай, плавай …», «Рости, рости…», «Все вгору та вгору», «До схід сонця, ранісінько» Повтори (анафора, єдинопочаток): «Полюбила …», «Якби знала…», «Не співає…», «Скажи …» Повтори (рефрен, приспів): «Плавай, плавай, лебедонько! По синьому морю», «По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу». Повтори (епіфора, єдинозакінчення): «…Вмилась, напилася, … Вдруге, втретє напилася». Риторичний оклик: «Одна, одна, як сирота На чужині, гине!», «Край світа полину!», «Бабусенько, голубонько!», «Тяжко мені, тяжко!», «Ні! Вже не вернуся!», «Мамо моя!», «Доле моя!», Риторичне звертання: «Плавай, плавай, лебедонько!», «Рости, рости, тополенько!», «Скажи йому, моє серце!», «Боже милий, Боже!..», «Подивися., тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору». Риторичне запитання: «Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?», «Чи довго їй одинокій на сім світі жити?..», «Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..», «А хто ж її головоньку Буде доглядати?», «Хто догляне, розпитає, На старість Пестливі слова: серденько, личко, козаченько, раденькі, недоленьку, бабусенько, голубонько, лебедонько, тополенько, головоньку, ранісінько Антитеза (протиставлення): «День і ніч воркує», «чи діжду я, чи не діжду пари», «По тім боці — моя доля, По сім боці — горе» Контраст (антонімічні пари): «Полюбила — не спинила: Пішов — та й загинув...», «воркує,…а ніхто не чує...», «Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть», «біжиякомога; Що б там не кричало, Не оглянься, поки станеш», «милий чорнобривий Співає, гуляє, А я плачу», «плакала, співала». Метаморфоза: «Отак тая чорнобрива …серед поля Тополею стала».
Віршований розмір: коломийковий вірш з розбивкою на два рядки (8 + 6 = 14 складів)
Дід Савко - "Було йому років сімдесят, а то й більше. Був він маленький, з підстриженою борідкою, дуже схожий на ікону Миколи - угодника, якби не потворна, як коров'ячий кізяк, кепка не лежала у нього на вухах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як батьківський піджак на підлітка". Савка - старий, одяг старий, але у нього безстрашне і хоробре серце.
Дід Платон - "Я дивився на діда Платона і з насолодою слухав кожне його слово. Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу".
Діди є носіями кращих рис характеру людини — захисника Вітчизни. Їм властива твердість духу, нескореність ворогові, любов до батьківщини, волелюбність.
