Т. Г. Шевченко – не тільки найвидатніший український поет, а й етнограф, фольклорист, мислитель, історик, драматург, художник і прозаїк. Після себе він залишив надзвичайно велику і цінну творчу спадщину – більше тисячі різноманітних творів. Геній Т. Шевченка на диво багатогранний. Завдяки йому великий Кобзар українського народу написав дев’ять повістей, створив велику кількість драматичних творів, а його поетична спадщина зібрана у відомому всьому світові «Кобзарі».Літературні погляди Т. Шевченка змінювалися і формувалися на протязі усього його життя. Перш за все, це відбувалося під впливом усього найістотнішого з його життя, від першого погляду на оточуючий світ до останнього подиху. Всю надзвичайну силу творчості поета, невмирущість слова Кобзаря, літературний подвиг і складне та велике життя, яке він поклав на олтар боротьби за свободу і щастя українського народу, можливо зрозуміти і відчути тільки тоді, коли згадати, у яких обставинах поетові доводилося творити.В ті часи, коли довелося жити і творити Т. Шевченкові, панувала атмосфера задухи, яка змушувала творчих людей мовчати, атмосфера доносів, ненависті, страху і підозри, атмосфера, де офіційна брехня не вважалася безчестям, в якій панувала загальна бездіяльність. А ось правдиве слово на кожному кроці переслідувалося і буквально обливалося кров’ю.Отже, оспівувати свободу в тогочасних обставинах, прагнути свободи та незалежності серед небезпеки жандармських буднів, в умовах кріпосництва – це означало майже подвиг. І висловити, а скоріше, відкрити найважливішу у житті істину, довести те, що для того часу було найсуттєвішим, наважувався далеко не кожний митець. Своїм життям та своєю творчістю Т. Шевченко довів своїм нащадкам, що безстрашні співці свободи народжуються у найгірші для народу часи, народжуються для того, щоб підкреслити нездоланність його духу і його безсмертя.Незвичайна сила непокори Т. Шевченка, яка інколи переходила у крик прокляття, гучний голос, який пробуджує людську гідність, смуток знівеченого життя, часи розпачу, біль безправ’я, найгостріші соціальні драми, які були поетові добре відомі – все це створило художню цільність творчості великого Кобзаря, яка з першого до останнього слова перейнята вогненними почуттями поета.Саме з цього й виросла правдива творчість Т. Шевченка, саме це живило той дух протесту і бунтарства, яким булу наснажена душа поета. Саме з цієї суворої величі постав образ великого Кобзаря – поета-революціонера, поета-борця, який висвітлюють спалахи могутніх грозових розрядів неперевершеного поетичного слова митця.
Ця драма наповнена народними піснями, які пам’ятають й досі: «віють вітри, віють буйні…», «сонце низенько, вечір близенько…», «гомін, гомін, гомін, гомін по діброві…», «ой під вишнею, під черешнею». і. котляревський намагався зробити комедію надзвичайно легкою для перегляду. на мою думку, йому чудово вдалось зробити це. я вважаю, що наталка є справжньою українською жінкою, бо «золото – не дівка! наградив бог терпилиху дочкою. окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір свою на світі держить». й справді, після смерті батька на наталчині плечі лягла тяжка відповідальність: піклуватися про себе й про свою стару матір. мені здається, ця дівчина дуже відповідальна й хазяйновита, адже «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам.» крім того, вона «так обезглузділа, що любить запропастившогося петра! ». наталка настільки закохана у парубка, що навіть не погоджується вийти заміж за шанованого на селі возного, який має можливість забезпечити грошима терпилиху із дочкою до кінця життя. в образі дівчини поєдналися найкращі риси людини: щирість, життєрадісність, наполегливість, доброта і повага. і те, що полтавка все ж таки одружилася з петром є своєрідною винагородою за її відданість. мабуть, українська жінка стала справжнім символом україни, адже вона незрівнянна, неповторна, мудра і розсудлива. така, як наталка полтавка.
Я думаю, що закоханість зовсім відрізняється від простого слова кохання. Тому, що кохання це почуття. Як в творі "повість про перше кохання". Там де Вітько закохався в Галю. Саме тоді він став трохи по іншому до неї ставитися. Між ними щось відбувалося, саме це і є кохання, а ті люди які потрапили в ці почуття, зазвичай так і називають закохався. Цей твір, дав нам поняття, що ми всі колись підемо по стежки кохання. Отже,можна дійти висновку, що коханння і закоханість зовсім різні поняття. Щодо цього яскравим прикладом є образ Вітька з твору Повість про перше кохання.
