Відповідь:
Життя стало складнішим і водночас дріб’язковішим, але загальні закони людського існування, попри всю їхню банальність, залишилися незмінними. Тому біографія великого українського поета, який узяв від життя те, що сам вважав за потрібне, і заплатив за це встановлену ціну, сама по собі може навести лад у багатьох головах. Певна річ, ця історія не для невігласів, подібних до булгаковського персонажа — поета Рюхіна, який, дивлячись на пам’ятник іншого великого поета, шепотів: «Все, все, йшло йому на користь. Стріляв у нього цей білогвардієць, і роздробив стегно, і забезпечив безсмертя».
Щодо форми, то, на мій погляд, проект знято як цілком актуальну для сучасного телебачення «історію успіху» — як би дивно це не звучало у стосунку до цілком драматичної долі Тараса Шевченка. А з іншого боку — як іще можна назвати історію кріпацького хлопчика, круглого сироти, якому вдалося піднятися не те що з дна — з «піддону» тодішнього суспільства, стати визнаним художником, великим поетом, закохувати в себе аристократок, відчувати особисту неприязнь самого російського царя, а на додачу ще й стати національним пророком!
Пояснення:
Объяснение:
Хто ж буде дома їсти варити, наколи жінка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина? Ха-ха-ха!-насміхування над оленою.
Якби вона була хлопцем! Були б з неї і вийшли люди. А так жінка... що почне жінка з надвишком розуму при горшках і мисці?-лікар про Олену
Хочу тим сказати, що не зможу порядним людям у лице подивитись, коли згадаю, що моя донька своїм дурним поступованням дає причину до всяких поговорів; що відкидає поважного чоловіка, й замість того, наче бідолашний писар, маже ноти за гроші; що безчестить моє ім'я, цілу мою родину-батько до олени
«Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність... відображена в українській мові, є унікальною...» — писав В. Голобородько. У поезії «Ми йдемо» автор показав українців, які гордо йдуть своєю віковічною землею:
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Те, що кожне слово української мови проспіване у пісні і прописане у літописі, стверджує поет у вірші «Наша мова».
Помітив поет подібність квітки конвалії до крихітного дзвіночка і створив поезію «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой виходить на ріг вулиці, щоб роздати людям свої квіти, поділитися з ними красою, подарувати радість. .
Вірить поет у те, що на Івана Купала розмовляють рослини. У поезії «Мова рослин» автор передав тиху розмову цілющого зілля:
Сон-трава каже:
«Я — щоб дитині добре спалося».
Ранник каже:
«Я — щоб рани скоро гоїлися».
Розрив-трава каже: