Відповідь:
Скарб” Олекси Стороженка (1806—1874) — незвичне і водночас цікаве оповідання про справжні людські цінності. Дивними видаються уявлення про щастя головних героїв твору. Вони вважали щасливою людину, котра все своє життя лежала на печі й лише відкривала рота, як те голодне новонароджене пташеня, щоб поїсти. Але фортуна не посміхається тим, хто не докладає зусиль, щоб наповнити своє життя цікавими справами і бути по-справжньому щасливим. До збірки входить також низка інших творів письменника легендарно-фантастичного й анекдотичного змісту, а також твори на історичну тематику.
Було прокинеться вранці — зараз наймичка і ставить перед його душею жарену курку або качку, або повнісіньку макітру вареників з сметаною; їсть неборак, аж за ушима лящить. Не вспіла наймичка його утерти, а він уже й уклався спати. Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня; коли зимою, то знов у просо, а коли літом, то вийде у садок, ляже під грушею, а часом, глянувши угору, трошки й розсердиться: “Бісові груші,— пробубонить,— які спілі, і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде у рот”. І щоб то дригонуть ногою та штовхнуть об цівку!…
Пояснення:
Читаючи цей твір, ми переносимося у ХІХ століття, де проживаємо разом із квітучою, повною енергії, сили та завзяття жінкою сповнені драматизму події її життя.
Скарлет – дитина з багатої родини Півдня Сполучених Штатів. У дитинстві вона ніколи не знала, що таке голодувати або жити у злиднях. Атмосфера в родині була сповнена любові, теплих почуттів, повагою її членів один до одного. Її молоді роки – це нескінченне свято балів, вечірок та барбікю з численними шанувальниками. Найбільшою проблемою Скарлет було обрати сукню, в якій би вона б виглядала найбільш привабливою.
Усе змінила громадянська війна у Штатах. Увесь світ, до якого звикла Скарлет, світ, у який вона вірила, перетворився на попіл та важкі спогади. Місяці в Атланті в очікуванні атак ворога, все більше поганих звісток, усе менше їжі та надії, хвилювання за коханого чоловіка на фронті, його вагітна жінка, за якою довелося доглядати Скарлет… Далі – втеча з палаючого міста зі слабкою Мелані та її щойно народженим малюком, страх та паніка… Неабияка мужність, витримка та оптимізм потрібен, щоб винести все це на своїх плечах, заглядаючи в очі смерті, зуміти піти вперед, не обертаючись назад, назустріч новим перешкодам, щоб їх здолати.
Смерть матері – то найбільший удар для Скарлет, але вона витримала і його, бо зрозуміла, що неможна жити минулим. Треба збирати сили, щоб стати на ноги, щоб не загинути разом із Конфедерацією. Усі раби-негри повтікали з плантації, тож Скарлет виконувала найважчу роботу, щоб її родина не вмерла з голоду. Саме вона враз стала її головою, взявши відповідальність за усіх.
Усі втрати та розчарування вона переносила сама, нікому не зізнаючись, що й її сили може бути недостатньо, щоб вижити у жорстокій новій дійсності. Її любов виявилася лише грою, дитячою забаганкою, яку вона вперто пестила в душі, бо й сама брала в ній сили.
Після капітуляції Півдня Скарлет, нехтуючи суспільною думкою, робила все, щоб заплатити непомірні податки за батьківській дім. Її осуджували ті, хто віддав перевагу жити в злиднях та клясти долю, хвалячись своєю честю.
І втративши насправді коханого чоловіка, вірну подругу Мелані, поховавши батьків, розпрощавшись з ілюзорним своїм коханням, вона каже собі, що не час плакати, бо так нічого не досягнеш і ніщо не врятуєш.
Жива натура Скарлет, що відверто прагне всіх благ, на які заслуговує людина, сила її особистості, що дозволяє їй боротися та перемагати, викликають у мене щире захоплення.