Із давніх-давен уславилась земля українська піснями, які передавалися від покоління до покоління, від матері до дітей бережно, як найцінніші реліквії. Пісні розкривали духовний світ народу, його прагнення і сподівання, горе і радощі, давали сили в труді і боротьбі за визволення. "Українська народна пісня, - писав М. Стельмах, - увібравши в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздуми і найніжніші почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоційне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями мелосу..." Доля української пісні сумна і велична. Незважаючи на перешкоди і лихоліття, вона вистояла і продовжує чарувати красою нові покоління. Кожна пісня, мов іскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збірки "Найкращі пісні України" Михайло Шевченко: "Вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовності - має дух!" Народна пісня - це насамперед історія України та невмирущість душі народної, це світ життя і боротьби, надій і сподівань, які не покидають людину і в найтяжчі часи. Минають століття, змінюються суспільні устрої, потрясають світ війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші зі своїми смаками й уподобаннями. А народна пісня залишається, даруючи свою красу та неповторність. Народна пісня зоряно, незгасно Горить в моєму серці повсякчас, Вона мене виводить на дорогу. Вона мені просвітлює віки, Де радість і печаль мого народу Врослися в древа вічного гілки.
Хлопці із села... Що тут скажеш. На перший погляд звичайні бешкетники, бо в них накопилося стільки "гріхів". Для нас, читачів, подеколи цілком незрозумілі, подекуди дуже смішні, особливо їхні "проекти": улаштувати бій биків, організувати в селі театр, побудувати піраміду з кавунів, побудувати метро під свинарником. Але, взагаліто кажучи, авто зображає їх як героїв із неабиякою фантазією і кмітливістю, адже про всі дива світу вони дізнавалися з книжок, радіо, кіно в т.д. Їхня надмірна активність змушує їх потрапляти у кумедні ситуації, але вони завжди мають благородні наміри. Ява та Павлуша, здійснюючи свої "авантюри", але із пощиції добра, намагаються усвідомити свої помилки і набираються досвіду, стають іншими, кращими. Таким чином вони і справді стають юнаками, на шляху до дорослого життя.
1. Тухольці запалюють вогнища. 2. Цікавість боярина до роботи тухольців. 3. Виготовлення метавок. 4. Мирослава признається, що це вона навчила робити метавки. 5. Сумнів Тугара Вовка в успіхові монгольського походу. 6. Опис поляни, де відбувалася рада старців. 7. Прихід Тугара Вовка і Мирослави на раду до Захара Беркута. 8. Боярин повідомляє умови Бурунди. 9. Обговорення умов. 10. Пропозиції старців і міркування Захара Беркута. 11. Відповідь вождя Тугару Вовкові. 12. Мирослава умовляє батька залишитися в тухольців.
