Один iз найвiдомiших творiв Iвана Франка названий за iм'ям його головного героя Захара Беркута, який постає перед нами втiленням совiстi та розуму тухольськоï громади часiв монголо-татарськоï навали на Карпатську Русь. Сивий дев'яностолiтнiй старець, "мов стародавнiй дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвiдом життя i знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давнiх патрiархiï), батькiв i провiдникiв цiлого народу, про яких говорять нам тисячолiтнi пiснi та перекази". Тому тухольцi неспроста обрали його ватажком, довiривши своє життя i безпеку мудрому досвiду голови старiйшин. Вони знали, що громада для Захара Беркута була всiм: i його свiтом, i метою його життя. Вiн вiддає рiдним односельцям своï знання, сили i здоров'я, бо вiдчуває за них власну вiдповiдальнiсть. Для тухольськоï громади вiн - i садiвник, i пасiчник, i лiкар, i розумний порадник, i чесний суддя, i дбайливий батько, i вожак, i далекоглядний пророк. Навiть у страшний час особистих випробувань Захар надає перевагу громадським iнтересам. Його батькiвське серце ридає над долею рiдного сина-кайданника, а розум захисника громади диктує iнше, тому вiн рiшуче вiдкидає думку цiною вигоди для ворога повернути синовi волю.
Мене дуже вразила глибока мудрiсть Захара Беркута, що, здається, увiбрала в себе риси народноï мудростi украïнцiв. Глибоко розумiючи небезпеку для Карпатськоï Русi, вiн радить навколишнiм сусiдам скинути "з себе тi пута" i стати на смертельну боротьбу проти ворога. Його розсудливiсть допомагає громадi перемогти завойовникiв i врятувати своє життя пiд час боротьби з ними.
Постать Беркута у цей перiод нагадує менi казкових героïв, якими сповнена украïнська народна творчiсть. Мужнiй, сильний i мудрий, вiн не знає спокою, поки односельцi перебувають у страшнiй небезпецi. Здається, вiн навiть забуває про себе, про особисте життя, вся його воля i мужнiсть скерованi на до громадi.
Жодного разу вiн не покривив душею, бо чеснiсть i поряднiсть є основою його вчинкiв. Якщо в мирному життi старий Беркут виступає справедливим суддею, то у лихi часи небезпеки i боротьби ця чеснiсть допомагає йому гiдно витримати випробування, породженi безжалiсною монголо-татарською навалою. Найбiльше менi хотiлося б видiлити ту далекогляднiсть Захара, без якоï, мабуть, не було перемоги тухольцiв. Готуючи оборону рiдноï землi, мудрий голова старiйшин передбачає, що недобитий ворог принесе страждання iншим, i заклинає до єдностi всiх сусiдiв, аби знищити нападникiв. Саме ця iдея єдностi i патрiотизму стає головною у повiстi. I ця iдея була спрямована I. Франком не тiльки в сучасне, але й у майбутнє. Проникаючи крiзь завiсу вiкiв, мудрий Захар Беркут провiщав грядущим поколiнням: "Щаслив, кому судилося жити в тi днi! Се будуть гарнi днi, днi веснянi, днi вiдродження народного! " Менi хочеться вклонитися мудрому Беркуту та його словам. Бо його життя - це приклад для нас, а пророцтво своє вiн залишив i нам. Саме до своïх нащадкiв, до нас, вiн звертався у своïх мрiях, на нас покладав своï найкращi сподiвання. ось беркут
Повість-казка Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле. Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа — це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі. Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши «Русалоньку…», зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків.
У наш час багато людей навіть не замислюються над сенсом свого життя і над тим, що вони чинять правильно, а що суперечить моралі. Ми поспішаємо жити, і тим самим марнуємо своє життя у сумнівних задоволеннях і справах, від яких жодному немає ніякої користі. Часто ми говоримо щось не подумавши, або приймаємо необмірковані поспішні рішення, які згодом можуть принести чимало проблем. Майже щодня ми потрапляємо у ситуації, де наші вчинки приносять комусь неприємності, чи просто ображають гідність якоїсь людини, або ж навпаки, інші люди приносять нам зайві клопоти та проблеми. За установленими у суспільстві моральними правилами, той, хто має провину перед іншим, має вибачитись. Та як доводить досвід, просити вибачення інколи дуже не просто, а ще важче пробачати, якщо образа була сильною.
Але у таких випадках варто думати не лише про себе, а й про інших. Можливо, людина, яка вас образила, зробила це ненароком і дуже переживає через ситуацію, що склалася. Інколи трапляються такі випадки, коли людина, що вас скривдила, попросила пробачення, і ви вибачили і знову повірили їй, та не минуло багато часу, і вона знову вас розчарувала. Але не потрібно після цього думати, що всі люди підступні та лицемірні. Так, після такої ситуації пробачати вже буде на порядок важче, але потрібно пам’ятати, що всі люди різні, і що навіть та людина може дійсно змінитися і у результаті стати вашим найкращим другом.
На мою думку, невміння пробачати приносить багато страждань людині. Тому, щоб залишатися людиною і не втрачати дорогих і близьких нам людей, ми повинні навчитися щиро вибачати. Обережність у цій справі є невід’ємною складовою, так як деякі люди можуть скористатися вашою добротою, тому, перед тим, як когось вибачити, потрібно дізнатися, чи щирі вибачення тієї людини, чи можливо вони корисливі.
Я також вважаю, що вибачившись і вибачивши ми робимо своє життя легшим і радіснішим. І важливим моментом у цих ситуаціях є саме щирість, перед іншою людиною і перед самим собою. Життя рухається дуже швидко і ми не повинні гаяти свій час на щоденні непорозуміння та образи. Тримаючи на когось зло, ми можемо втрачати близьких людей, тому так важливо відноситись до всіх з розумінням і вміти пробачати людей.
Захара Беркута, який постає перед нами втiленням совiстi та розуму
тухольськоï громади часiв монголо-татарськоï навали на Карпатську Русь.
Сивий дев'яностолiтнiй старець, "мов стародавнiй дуб-велетень", "поважний
поставою, строгий лицем, багатий досвiдом життя i знанням людей та обставин, Захар
Беркут був правдивим образом тих давнiх патрiархiï), батькiв i провiдникiв
цiлого народу, про яких говорять нам тисячолiтнi пiснi та перекази". Тому тухольцi
неспроста обрали його ватажком, довiривши своє життя i безпеку мудрому досвiду
голови старiйшин.
Вони знали, що громада для Захара Беркута була всiм: i його свiтом, i метою його
життя. Вiн вiддає рiдним односельцям своï знання, сили i здоров'я, бо
вiдчуває за них власну вiдповiдальнiсть. Для тухольськоï громади вiн
- i садiвник, i пасiчник, i лiкар, i розумний порадник, i чесний суддя, i
дбайливий батько, i вожак, i далекоглядний пророк. Навiть у страшний час особистих
випробувань Захар надає перевагу громадським iнтересам. Його батькiвське серце
ридає над долею рiдного сина-кайданника, а розум захисника громади диктує iнше,
тому вiн рiшуче вiдкидає думку цiною вигоди для ворога повернути синовi волю.
Мене дуже вразила глибока мудрiсть Захара Беркута, що, здається, увiбрала в себе
риси народноï мудростi украïнцiв. Глибоко розумiючи небезпеку для
Карпатськоï Русi, вiн радить навколишнiм сусiдам скинути "з себе тi пута" i
стати на смертельну боротьбу проти ворога. Його розсудливiсть допомагає громадi
перемогти завойовникiв i врятувати своє життя пiд час боротьби з ними.
Постать Беркута у цей перiод нагадує менi казкових героïв, якими сповнена
украïнська народна творчiсть. Мужнiй, сильний i мудрий, вiн не знає спокою,
поки односельцi перебувають у страшнiй небезпецi. Здається, вiн навiть забуває про
себе, про особисте життя, вся його воля i мужнiсть скерованi на до громадi.
Жодного разу вiн не покривив душею, бо чеснiсть i поряднiсть є основою його
вчинкiв. Якщо в мирному життi старий Беркут виступає справедливим суддею, то у
лихi часи небезпеки i боротьби ця чеснiсть допомагає йому гiдно витримати
випробування, породженi безжалiсною монголо-татарською навалою.
Найбiльше менi хотiлося б видiлити ту далекогляднiсть Захара, без якоï,
мабуть, не було перемоги тухольцiв. Готуючи оборону рiдноï землi, мудрий
голова старiйшин передбачає, що недобитий ворог принесе страждання iншим, i
заклинає до єдностi всiх сусiдiв, аби знищити нападникiв. Саме ця iдея єдностi i
патрiотизму стає головною у повiстi. I ця iдея була спрямована I. Франком не
тiльки в сучасне, але й у майбутнє. Проникаючи крiзь завiсу вiкiв, мудрий Захар
Беркут провiщав грядущим поколiнням: "Щаслив, кому судилося жити в тi днi! Се
будуть гарнi днi, днi веснянi, днi вiдродження народного! "
Менi хочеться вклонитися мудрому Беркуту та його словам. Бо його життя
- це приклад для нас, а пророцтво своє вiн залишив i нам. Саме до своïх
нащадкiв, до нас, вiн звертався у своïх мрiях, на нас покладав своï
найкращi сподiвання. ось беркут