Відповідь:
1Б, 2А, 3А, 4А, 5Б, 6Б, 7Б, 8А, 9А, 10В, 11Б, 12В, 13А, 14Б, 15Б, 16Б, 17Б, 18В, 19Б, 20А, 21А, 22В, 23Б, 24Б
1. Яришка, сидячи біля ліжка Яви, читала журнал: б) «Барвінок»;
2. Ява прокинувся, коли на годиннику було: а) десята година (цитата: годинник на стіні показував без чверті десять);
3. Яришка запропонувала Яві сніданок, який НЕ містив такого харчу, як: а) картопля
4. Як зверталася сестра до хворого Яви? а) «Любий бгатику»;
5.Дід Салимон любив повторювати, що їжа: б) джерело життя.
6. Відчуваючи останні хвилини життя, Ява хотів побачити: б) Павлушу, щоб попрощатися;
7.Перед власною смертю Ява, на згадку про себе, вирішив Яришці подарувати: б) велосипед;
8. У якому класі навчалася Яришка? а) Першому;
9. Яву в Яришці дратувала: а) спритність;
10.Замість смерті до Яви прийшла: в) медичний працівник Люба Антонівна.
11.Будучи хворим, Ява з'їв сиру: б) півтарілки;
12.Медичний працівник дозволив Яві походити по кімнаті: в) десять-п'ятнадцять хвилин.
13. Ява не довіряв медичним працівникам, бо вважав, що вони: а) мусять заспокоювати хворих;
14. Який художній засіб використаний у фразі: «Смерть поки що відступила»? б) метафора;
15.З чим, на думку Яви, порівнюється торохкотіння кісток смерті?
б) гримкотінням велосипеду, що упав;
16.За те, що Яришка падала з велосипеда, тим самим завдаючи йому шкоди, Ява образливо називає її б) коровою.
17. Ява вважав, що або велосипед, або... б) смерть ( примітка він думав - краще вмерти)
18. Велосипед Яви називався: в) «Україна».
19. Швидкість велосипеда порівнюється: б) вітром
20. Ява з хвилюванням стежив, як Яришка на велосипеді впала, перечепившись: а) через ковбок, на якому рубали дрова;
21. Під вікном у Яви пахли: а) троянди;
22. Кого НЕ згадує Ява серед своїх товаришів, які мають велосипед?
в) Кузьму Барила.
23. Яка основна вада була у Яришки під час розмови? б) не вимовляла літеру «р»
24. Під час хвороби Яви батьки, на його думку, були: б) на роботі;
Пояснення:
М. Вороний уважав, що справжнє мистецтво повинно єднатися з боротьбою за щастя людини. Поет не може стояти осторонь суспільних проблем.
Поезія Вороного глибоко патріотична. Серед інших поетичних творів силою та глибиною цього почуття вирізняється поема "Євшан-зілля". Цей твір був написаний ще в 1899 році, але зовсім недавно став відомий широкому колу читачів.
Любов до рідної землі — ось те почуття, яке пронизує весь твір. Моя земля, мій край, моя кохана сторона — мовить кожна людина про свою Вітчизну. Певно, так само виспівує прудкокрилий птах, коли повертається навесні до рідного гнізда. Це божий закон любові до роду, до місця, де ти пустив своє коріння в рідну землю. Горе тій людині, яка відцуралась свого й, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька.
З болем у голосі звертається Микола Вороний до таких людей. Свої думки й сподівання вкладає він в уста гудця, якого половецький хан посилає на Руську землю. Музикант має на меті повернути сина з чужини до рідного батька, якому "тяжко віку доживати під вагою самотини". Але хлопець, якого князь Володимир оточив пошаною й багатством, не пам'ятає вже свою родину, чужими йому стали й пісні половецькі:
Але спів цей ніжний, любий,
Ані перший, сильний, дужий,
Не вразив юнацьке серце,—
Він сидить німий, байдужий.
Але мудрий співець все-таки знаходить б зворушити душу юнака. Він дає йому понюхати євшан-зілля. І відбувається диво: пахощі рідної землі відродили пам'ять дитинства, і хлопець ніби прокинувся від довгого сну:
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!
Можна було б сказати, що все це схоже на казку, але немає в цій поемі, як у казці, щасливого кінця. Поет наголошує на тому, що багато українців блукає по світу в пошуках щастя. І вони не розуміють, що щастя можна знайти тільки на рідній землі:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить, —
Шлях у край свій повороту?!
Можна сказати, що поема "Євшан-зілля" орієнтована й на сучасного читача. Проблема, піднята в ній, залишається актуальною й сьогодні, бо розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І є нашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завжди пам'ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми рясними щедротами: хлібом-сіллю й піснею, чесною звитягою й милосердям до скривджених.