Нужен паспорт к стиху "минають дні,минають ночі" за планом план. 1. рік написання 2. тема 3. ідея 4.жанр. 5. художні засоби епітити метафори 6. віршовий розмір 7.римування.
1. 1845 2. «Минають дні, минають ночі»: роздуми поета над важкою долею своєю і пригнобленого люду. 3. «Минають дні, минають ночі»: засудження пасивності народу, який «спить на волі» і не прагне позбавити себе кайданів. 4. громадянська лірика. 5.Епітети — пожовкле листя, гнилою колодою, доброї, злої долі 6. чотирьохстопний ямб 7.перехресне
Максим Максимович — цільна та безпосередня натура, не «печорінського» типу. У нього «чудесна душа, зол оте серце». Бел у він любив як рідну дочку, по-родинному ставився до Печоріна. «Розумовий кругозір Максима Максимовича дуже обмежений, але причина цієї обмеженості не в його натурі, а в його розвитку»,— говорить Бєлінський. Спільна з Печоріним служба у фортеці — виняткова подія в житті Максима Максимовича. Усе життя він служить далеко від культурних центрів, це «старе немовля, добре, миле, людяне, недосвідчене у всьому, що виходило за тісний кругозір його поняття та досвіду». Максим Максимович, який на дійсній службі не знає нудьги, багато особливостей Печоріна називає «дивними» і готовий пояснити його душевну невдоволеність «модою». Сам Максим Максимович відрізняється від Печоріна добротою і терпимістю до людей. Цю рису Лермонтов уважав визначальною і властивою російському характеру: «Мене мимоволі вразила здатність росіянина пристосовуватись до звичаїв тих народів, серед яких йому трапляється жити; не знаю, варта осуду чи похвали ця властивість розуму, але вона доводить неймовірну його гнучкість і наявність того ясного здорового глузду, що прощає зло скрізь, де бачить його необхідність чи неможливість його знищення». Максим Максимович не втручається в почуття Печоріна, проте готовий по-лицарськи захищати високі моральні принципи. До Печоріна він прикипів усією душею. Цей образ не менш типовий, ніж Онєгін, Ленський та інші. Критик Бєлінський звертається до читачів: «Чи не правда, ви так звиклись з ним, так полюбили його, що ніколи вже не забудете його, а якщо зустрінете під грубою зовнішністю, під корою згрубілості від важкого та бідного життя — гаряче серце, під простою, міщанською мовою — теплоту душі, то напевно скажете: «Це Максим Максимович». І дай вам бог побільше зустріти на шляху вашого життя Максимів Максимовичів!». Значения образу Максима Максимовича у творі — У романі постійно лунає голос автора, який оцінює вчинки, думки та почуття свого героя. Він настроює читача на активне ставлення до Печоріна; читач повинен скласти власну думку про героя. Роль автора — до йому в цьому. Для цього Лермонтов користується різними прийомами непрямої характеристики. У повісті «Бела» ми бачимо Печоріна очима Максима Максимовича; у повісті «Максим Максимович» про нього розповідає автор. Досить вагомим є також прийом зіставлення різних характерів та поглядів на людину і світ. На відміну від Печоріна, Максим Максимович задоволений тим, що має, дивиться на світ з точки зору прагматика та реаліста.
«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на до брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.
2. «Минають дні, минають ночі»: роздуми поета над важкою долею своєю і пригнобленого люду.
3. «Минають дні, минають ночі»: засудження пасивності народу, який «спить на волі» і не прагне позбавити себе кайданів.
4. громадянська лірика.
5.Епітети — пожовкле листя, гнилою колодою, доброї, злої долі
6. чотирьохстопний ямб
7.перехресне