Відповідь:
Образ України у творчості Т. Шевченка
Тарас Шевченко — вірний син України. Він любив свою Батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Україну, зустрітися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до Вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах.
У далекому від України Петербурзі, в казематі в уяві Шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. І все це відтворив у невеличкому вірші "Садок вишневий коло хати". Я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. Не сподіваючись більше побачити Україну, він намалював чудову картину:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу України. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як їх сприймають українці. У поезії "Хіба самому написать..." він ставить такі проблеми:
Для кого я пишу? для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?
Поет постійно відчуває зв'язок із рідним краєм, виявляє до України синівську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч "крихітку землі із-за Дніпра". Шевченко мріє ще повернутися в Україну, подивитися на її чарівну природу:
Може, ще я подивлюся
На мою Україну... —
писав Т. Шевченко в поезії "Лічу в неволі дні і ночі..."
Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до України, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано:
Я так люблю
мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної України. У поезії "Заповіт" автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезії "Тим неситим очам" Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.
Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезії великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-України.
Пояснення:
Любити труд і трударя,
Завжди грудьми ставати проти
Неправди, кривди і підлоти.
Творчість геніїв невичерпна, глибока і багатогранна. І скільки б разів ми не зверталися до неї, вона щоразу відкриває нам нові обрії, збагачує новими почуттями, будить нові думки. Саме такою є творчість вірного сина українського народу Т.Г.Шевченко.
Моє знайомство з Шевченком розпочалося ще з ранніх років. Ще дошкільнятами в дитячому садочку ми заквітчали його портрет і так щиро співали пісню про садок вишневий коло хати.
А в молодших класах ми вивчали вірші Шевченка про рідну землю, рідну природу. Як багато зробила вчителька, щоб рядочки Шевченкових віршів запали нам у душу! Які невичерпні скарби розкрила нам, малим, поезія Шевченка, навчаючи любити красу, рідну Батьківщину. Пейзажні твори поета допомагали нам пізнавати рідну природу, збагатили естетичні почуття і тим самим облагородили, виховали чуйність до краси в людській поведінці. Мені здається, що дитина, яка зрозуміла і щиро прийняла вірші Шевченка до серця, ніколи не зламає молоденької берізки, не штовхне малого, не буде вживати грубих і лайливих слів.
Ми підростали. Ширилися наші інтереси. Школа вела нас до пізнання життя. І тут перед нами по – новому постав образ Шевченка, що зберігся у пам’яті народу як образ незламного борця за людське щастя, за вільну працю і щасливе дитинство.
Замислились ми над автобіографічним віршем: «Якби ви знали, паничі…». І постав у нашій уяві чарівний і тихий куточок над чистим ставом із зеленими вербами, біленькими хатами. А в хаті – лихо, а в полі – краще на пана без просвітку, без відпочинку. І розкрився у нашій свідомості трагічний контраст: природа багата і прекрасна, та блага її розподілені нерівномірно: трудівникам – сльози і не посильна праця, експлуататорам – панам – радощі й розкоші. Так було за часів кріпацтва. Тепер ми усвідомили і поділяли гнів поета проти тих, хто породив народні страждання. Тепер ми зрозуміли вогненний заклик поета у його безсмертному «Заповіті»:
…вставайте,
Кайдани порвіте,
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Так Т.Шевченко збагатив нас новими почуттями. Він крокував і крокує поруч із нами протягом усіх шкільних років. Звичайно, тепер у 9 – му клас, я сприймаю творчість поета по – новому, більш по – дорослому. Я знаходжу багато відповідей на питання, які хвилювали і хвилюють мене.
Т.Шевченко вчить нас любити людей, дає високий зразок служіння рідному народові. Захоплена глибиною його думок, пристрастю і красою його поезії, я пронесу ім’я і творчість Шевченка крізь усе своє життя.