Ліричний герой новели — надломлений інтелектуал-митець, який втомився від незліченних «треба» і нескінченні «мусиш», від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабетів «сього многоголового звіра», їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації.
Зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Ліричний герой прощається з нивами і йде «між люди», в місто, служити своєю творчістю народові
Объяснение:
Хто ж він, цей простий селянин, що відіграв таку важливу роль у переломі психологічного стану головного героя? Це він, образно кажучи, покликав нашого героя, що гнітився тягарем спогадів трагічних подій часу революції, до нової діяльності.
Із коротких свідчень селянина видно, що цей простий чоловік досить політично розвинений. Він уже усвідомив, що голими руками землю взяти не можна. За участь у спробі здобути землю він відбув рік у тюрмі і тепер ще знаходиться під суворим наглядом станового. Його щиро обурює те, що між своїми людьми немає єдності, скрізь панують ворожнеча, зрада й продажність.
Отже, образ селянина має у новелі надзвичайно важливе і велике психологічне навантаження, бо в ньому, на мій погляд, сконцентровано образ простого українського народу заради якого, власне, і присвячува ли революційній діяльності своє життя передові інтелігенти-демократи.
Жінка... Найзагадковіше творіння Всевишнього. Природа надала жінкам найважливіші функції, адже призначення жінки на Землі — продовжувати рід людський. Але в різні періоди існування людства роль жінки в суспільстві не була однаковою.
Як на мою думку, то на долю жінки випадає значно більше перевантажень, ніж на долю чоловіка. Можливо, саме тому природа створила жінку значно витривалішою. Жінка терпляче зносить і емоційні перевантаження, і фізичні. Медики доводять, що навіть біль жінка і чоловік витримують і відчувають по-різному. Цим зумовлено, що і генетичний код жінки довший, хоча серед чоловіків теж немало довгожителів. А втім, все це суто індивідуальне.
А от щодо ролі жінки в суспільстві, то тут немає спільної думки як серед чоловіків, так і серед жінок. Особисто я вважаю, що жінка сама має зробити вибір між сім'єю і кар'єрою. Переконана на прикладі своєї сім'ї, що моє судження правильне. Коли мій старший брат був зовсім маленьким, то мама віддала його в дитячий садок (тоді матерям дозволялося бути з дитиною лише до одного року), де і почались його хвороби. Він переніс кілька запалень легенів, які переросли в хронічну форму, і залишився хворобливим на все життя. У той час медики приділяли велику увагу лікуванню, а не профілактиці захворювань. Я впевнена, що матері повинні доглядати своїх дітей аж до школи. А якщо жінка працює, то вона не може повною мірою віддаватись сім'ї. І навпаки, сімейні проблеми заважають жінкам у становленні кар'єри. А наше суспільство, на жаль, поки що не допомагає своїм громадянам, бо само переживає період становлення
ФЕДОРОВ, ИВАН ФЕДОРОВИЧ (Московитин Иван Федорович) (ок. 1510–1583) – основатель русского книгопечатания в России и на Украине.
Учился в университете в г. Кракове. В юности (1530–1550) жил и работал на Украине, был известен как пушечный мастер (изобрел многоствольную мортиру). Предположительно, именно там узнал о типографском деле: в Кракове в конце 15 в. книги на кириллице печатал Швайполт (Святополк) Феоль; на Западной Руси первые печатные книги на кириллице распространились в начале 16 в. благодаря Франциску Скорине.
По приезде в Москву Иван Федоров оказался в окружении митрополита Макария. В Москве Иван получил должность дьякона в церкви Николы Гостунского в Кремле и вскоре принимал участие в работе комиссии по «исправлению» церковных книг (устранению разночтений). Стремление начать в столице издание книг было вызвано острой потребностью в установлении разночтений в имеющейся канонической литературе, распространением по церквям и монастырям страны выверенных канонических текстов. Второй причиной было стремление предотвратить распространение с запада униатства, поставить преграду католической экспансии на Восток. Необходим был лишь человек технически осуществить эти задачи.
В Москве Иван Федоров быстро освоил тонкости типографского искусства в так называемой Анонимной типографии, созданной чуть ранее по инициативе ряда образованных русских людей того времени (игумена Сильвестра, митрополита Макария и др.). До середины 1550-х в ней были изданы первые пробные единичные печатные листы, первые книги (не датированные, без титульных листов, без заглавий). Все они были предназначены для повседневного богослужения (Печатная Триодь, два Евангелия) но быстро издавать достаточное количество экземпляров еще найдено не было.