Говорити про українську літературу і не говорити про Лесю Українку просто не можна. Ці два поняття надто тісно пов’язані між собою, адже творчість Лесі Українки уже більше сотні років збагачує нашу вітчизняну культуру духовно, морально й інтелектуально. Леся Українка для українців — це берегиня, вчитель і добрий наставник. Тому дуже важко переоцінити роль і значення її творчості в усій українській літературі.
Леся Українка була однією з перших народних авторів, хто не побоявся звернутися до авангарду і спробувати свої сили у ньому, саме ця сміливість і вивела вже трохи відсталу літературу на зовсім новий світовий рівень. Лариса Косач любила експерименти, тому й намагалась писати у кардинально різних формах, і не визнавала схожість та примітивізм, це і стало її головною родзинкою. Завдяки оцим її старанням, умінням і навичкам зараз ми насолоджуємося її сонетами, дивуємося вправному володінню октавами, катренами, гекзаметром і верлібром. Безсумнівно, майстерність цієї жінки була на найвищому рівні, а це, своєю чергою, до зняти з української літератури тавро буденної і однотипної літератури. Дочка Прометея додала їй трохи вишуканості, оригінальності й витонченості. Тому, думаю, варто зупинитися і згадати про теми її творів. Звичайно, як і кожна жінка, Лариса Петрівна не могла не писати про кохання, з під її пера виходили чуттєві поезії, неперевершені драми і поеми. Згадаймо тільки «Одержиму», «Лісову пісню», «Камінного господаря», настільки по-різному у них висвітлено письменницею одне й теж саме вічне почуття, яка різноманітна емоційно-забарвлена лексика використана, які художні засоби застосовані. Це настільки дивує й заворожує, що цим просто не можна відверто не захоплюватися. Леся Українка зверталася й до більш глобальних у певному розумінні тем: вона писала про страждання і муки, правду та істину, справедливість і свободу, говорила про роль поета і поезії у суспільстві. Вона не залишилась байдужою й до теми України, навіть Іван Франко високо оцінив патріотичні рядки поезій Лесі: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте» Україна не чула такого сильного, гарячого поетичного слова, як із уст цієї слабосильної, хворої дівчини». Тому, без жодних перебільшень, можна говорити, що письменниця збагатила українську літературу новими темами, роздумами й мотивами, за що не можна їй не подякувати.
Світ віддав належну шану цій відважній українській письменниці. В її честь збудовано декілька пам’ятників, її ім’я присвоєно вулицям, театрам, школам і бібліотекам не тільки в Україні, а й далеко за її межами, в Україні і в Грузії відкрито музеї, які присвячені життю Лариси Петрівни, твори Лесі Українки перекладені багатьма мовами світу, а на їх основі створено романси, пісні і навіть балети.
Отже, як було сказано раніше, творчість Лариси Петрівни Косач відіграла важливу роль у становленні української літератури і, безперечно, збагатила світову літературну скарбницю. Її твори стали для нас величезним подарунком, які досі з гідністю відстоюють статус української літератури на міжнародній арені.
У Яви руде волосся, а обличчя густо вкрите веснянками. Ява енергійний і відчайдушний, саме він є ініціатором геніальних ідей: то метро під Васюківки прокласти, то влаштувати бій биків, то побудувати підводний човен.
У нього унікальне і незвичайне ім'я Ява. Насправді його звуть Іван, але коли він був маленький, і його запитували, як тебе звати, то він говорив, Ява, а останні букви ковтав, так його в селі й прозвали Ява.
Павлуша - кращий друг Яви. Він більш урівноважений і спокійний хлопчик, любить малювати, мріє стати льотчиком, але не менше Яви любить різноманітні пригоди і таємниці.
Розповідь з добрим гумором про чудові, веселі пригоди і кумедні відкриття українських хлопчаків - двох нерозлучних друзів, які й дня не можуть прожити без пригод. Про пригоди, які чекають нас прямо за порогом дому, якщо вистачає фантазії їх побачити. А фантазії у героїв цього твору, вище даху.
Одна лише ідея будівлі метро від сараю до свинарнику чого коштує? ! І адже майже вийшло ... Зовсім трохи прорити залишилося, та свиня в тунель провалилася.
Нудьгувати друзі не вміють. Як не звикли і сумувати. Не вийшло тут - знайдемо іншу справу. Кожен день нова пригода. Одне смішніше іншого. Причому, все виходить як би само собою, так легко і невимушено.
Васюковскіе « тореадори » завжди мають благородні наміри, але на жаль, іноді потрапляють в прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити свої помилки і намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нові авантюри.
Задумка про метро була просто грандіозна, найголовніше - система оплати: з усіх 3 копійки, родичі безкоштовно, а з вчительки математики - 5 копійок.
Коли я читала розповідь, то проти волі переживала разом з героями емоції, які відчували вони, то разом з героєм втягувала голову в плечі від сорому, то відчувала, як з глибини душі піднімається гордість за свого друга ...
Хлопчаки показані такими, як є в нашому житті. Читаючи про цих бешкетників, шкідників, мрійників про пригоди і подорожі, віриш, що це живі справжні хлопці . З ними трапляється і веселе і сумне, вони сваряться і миряться, загалом живуть звичайним хлоп'ячім життям.
За їх вчинками, ми бачимо, що це справжнi, віддані й вірні друзі. Дружба. Так дружити можуть тільки діти. Щиро, віддано і з самопожертвою заради спільної справи і друга .. А ще, це дуже сміливі хлопчики. Коли вони зрозуміли, що собака потрапила в колодязь, то не роздумуючи вирішили її врятувати, не дивлячись на небезпеку.
«Тореадори з Васюківки» - це не тільки смішний розповідь про витівках. Ця книга насамперед про справжню дружбу. Хлопчики показують приклад того, як треба дружити. Вони справді готові один за одним і в вогонь, і в воду, ділять разом не тільки радості, а й печалі.
І мені здається, що якби у них з'явився ще один друг, то і йому було б так само весело і ніколи було б нудьгувати. А ще він би знав, що його самого не кинуть у біді і ніколи не зрадять. Таких друзів мати не соромно, про таких друзів можна тільки мріяти, вони не роздумуючи прийдуть на до завжди виручать в будь-якій ситуації. Я бажаю кожному мати таких друзів.