Автор невідомий
Назва «Чи не той то хміль»:
Жанр: історична пісня.
Рік написання/видання приблизно 1649
Літературний рід: ліро-епочний твір
Тема оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея уславлення гетьмана як захисника народних інтересів.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Композиція Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом. Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні засоби Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати». Епітети: «Золота Вода», «хороша врода». Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду». Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи». Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?». Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі. Історичною основою пісні «Чи не той то хміль» стала перша перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького у Визвольній війні 1648—1654 рр. битва під Жовтими Водами. Проти війська Речі Посполитої виступили козацькі загони та їхні союзники-татари. Тріумф під Жовтими Водами надихнув український народ на звитяжну боротьбу проти соціального та національного гноблення, уселив упевненість у звільненні з неволі. У кожному рядку пісні відчувається захват Б. Хмельницьким: ляхів рубає, не один лях лежить головою в воду. Пісня ідеалізує гетьмана, бо бачить у ньому захисника народних інтересів. Автор уболіває за свого улюбленця й закликає його бути обачним: Не пий. Хмельницький, дуже Золотої Води, тобто не заспокоюйся, пильнуй. Силу й відвагу Б. Хмельницького змальовано гіперболізовано, він не боїться 40-тисячного польського війська. Що ж робить його таким упевненим у своїх силах? Підтримка козацького війська та союзників-татар: За собою великую Потугу я знаю. Іще й орду татарськую За собой веду. У пісні змальовано ганебну втечу польського війська, смерть ворогів. Ці рядки звучать сатирично й виражають зневажливе ставлення народу до загарбників: втікали вражі ляхи — Погубили шуби…. лежать після бою, вищеривши зуби, їли ляхів собаки І сірії вовки. Ось така помста народу своїм кривдникам.
Час від часу селяни тікали за Дунай, до турецьких земель, так само вирішили зробити головний герой твору Остап та його кохана Соломія, яка втекла від чоловіка і замаскувала себе під козака. Їхній шлях був непростий, сповнений перешкод, але це був шлях до свободи і вони знали його вартість. Коли головні герої перепливали через Дунай, Остапа випадково підстрелили, тоді Соломія ледве дісталась твердої землі з коханим. Поки дівчина шукала порятунку, Остап був один у плавнях. У хлопця була агонія, йому ввижався дідусь, який був славним козаком і привчав онука змалку до своєї справи. У цей час відбулась сутичка Остапа із вовком, де він, хоч і кволий, але з усіх сил намагався вижити, бо знав, що Соломія на нього розраховує. Навіть у цій ситуації, людський дух, дух українця, не згас. Згодом, втікачі оселилися у циган-грабіжників, звісно, за певну плату. Через такий прихситок, ще хворий Остап був заарештований разом з циганами за їхні брудні справи. Тим часом, Соломія у місті зустріла давнього знайомого Івана і вони разом спланували порятунок Остапа. Вони не опустили рук, не дозволили забрати волю свого товариша. Полонений був врятований від турецької варти, але дорогою ціною: Івана підстрелили, а Соломія потонула у холодній воді. Така бажана свобода забрала у Остапа все, проте він зміг її здобути, не скорився.
Отже, як ми бачимо, твір розпочинається словами автора про героїчну історію українського народу, про його нескорений вільнолюбний дух. І протягом усього твору головні герої підтверджують цю думку своїми вчинками, своїми роздумами та своїми серцями.