Коли набирали солому, дiд часто сповзав iз скирти, нанизував солому на рiжняки i гуцав так, що аж лiса скрипiла. Товчи, внучку, гнiти! хекав. А я ще якийсь навильник скину. I знову дерся на скирту. Спочатку Олесь надолужав, потiм заморився i сiв. Навiщо стiльки беремо? Як навiщо? озвався з пiтьми Прокiп. Це ж собi, а не тещi. Хе-хе! Ти знаєш, що таке теща? Нi? Пiдростеш узнаєш. Клята баба. А якщо коням важко буде? своєï Олесь. Нiчого. Зате нам легко. Натопив i вилежуйся собi на печi. Ти вiдпочинь, а тодi ще пострибаєш. Воно ж таки груз. Повертались додому в темрявi. Лiпив мокрий снiг, припорошуючи бiлим конячi спини. Прокiп хльоскав батогом i лаявся. А Олесь сердито сопiв у нього над вухом i пiдбивав руку. Замахнеться Прокiп гарненько, цьвох i мимо. Не бий, благає Олесь. Бачиш: важко. Прокiп зiтхнув i, намотавши батога на руку, щоб не згубить, обернувся до Олеся. Ось послухай, дурнику, що я тобi скажу. Слухай i на вус мотай. Тут, на землi, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть. Подався вперед i, обдаючи Олеся прiлим духом давно не митоï бороди, захарчав у саме вухо: Пойняв? Олесевi зробилося сумно. Закортiло швидше туди, в село, де снiг плете навколо електричних лiхтарiв густi рожевi сiтi, й привiтно свiтяться вiкна в хатках. Попереду бiлою стiною пiдвiвся бiр. Вiн уже не гув i не шикав на коней. Мовчить, тихо сказав Олесь. Снiгом забило, пояснив Прокiп. Вiтер гiлля не зрушить. Дома Олесь не став ждати, доки дiд з матiр'ю скидають солому, швиденько роздягся i полiз на пiч. Через деякий час у сiнях загримали чобiтьми, загомонiли. Ото ж я й кажу, говорив дiд, неглемедза вiн у тебе, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагонi... Потiм дiд увiйшов до хати, заглянув на пiч. Змерз, онучку? А ти ножки на черiнь, а зверху кухваєчкою... Олесь глибше зарився в подушку i тоненько заскiмлив. Прокiп пiдняв брови сторчака. Он диви, чого це вiн розприндився? Геть, не займайте його, сумно обiзвалася мати з хатини. Ïжте вже. А хiба я що? мимрив Прокiп. А йому нiчого такого й не казав... Вiн ïв швидко, винувато витрiщав очi, плямкав тихiше, нiж завжди, i губив крихти в бороду. Олесь непомiтно для себе заснув. А вночi крiзь сон благав матiр розповiсти казку про Iвасика-Телесика, злякано зойкав, коли вiдьма гризла дуба, i радо смiявся, коли гусиня взяла Iвасика на своï крилята. Вдосвiта знов загули на морозi сосни i закричали пiвнi на горищах. Народжувався новий день.
Образи головних героїв повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки»Нещодавно на уроках української літератури ми познайомилися з уривками пригодницько-гумористичної повісті Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки». Це надзвичайно цікава історія. Мене настільки захопили події, описані автором, що я пішов до бібліотеки, взяв книгу про пригоди «тореадорів» і залюбки прочитав її від першої до останньої сторінки.Головні персонажі повісті — Ява Рень і Павлуша Завгородній — звичайні школярі-підлітки, що мешкають у селищі Васюківка, бешкетники, фантазери та «зривщики дисципліни».Звідки таке незвичне ім'я — Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: «Я — Ваня», а вийшло «Ява»..., але причепилося оте «Ява» до нього, як реп'ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень — енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на «безлюдному» острові, дібравши собі ім'я «Робінзон Кукурузо».Павлуша Завгородній — кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці.Васюківські «тореадори» завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову «авантюру». Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про до хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих «шпигунів».Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба — велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди до в скрутній ситуації. Попереду в мене знайомство з багатьма літературними творами відомих письменників. Але я впевнений: «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка — одна з найкращих книжок, тому я усім раджу прочитати її.НЕСТАЙКО ВСЕВОЛОД(народився 1930 року)Народився в м. Бердичеві на Житомирщині в родині службовців. Закінчив філологічний факультет Київського державного університету. Працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», у видавництві «Молодь», де було надруковано його першу книгу «Шурка і Шурко». Пише кіносценарії, твори для дітей, найвідоміші з яких: «В країні сонячних зайчиків», «Пригоди Грицька Половинки», «Незвичайні пригоди у лісовій школі», «П'ятірка з хвостиком» та інші. Рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури книжку «Тореадори з Васюківки» включено до особливого Почесного списку Г. -X. Андерсена, а фільм за цим твором одержав Гран-Прі на Міжнародному фестивалі в Мюнхені. Повісті й оповідання В. Нестайка перекладені багатьма мовами світу.
Образи головних героїв повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки»Нещодавно на уроках української літератури ми познайомилися з уривками пригодницько-гумористичної повісті Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки». Це надзвичайно цікава історія. Мене настільки захопили події, описані автором, що я пішов до бібліотеки, взяв книгу про пригоди «тореадорів» і залюбки прочитав її від першої до останньої сторінки.Головні персонажі повісті — Ява Рень і Павлуша Завгородній — звичайні школярі-підлітки, що мешкають у селищі Васюківка, бешкетники, фантазери та «зривщики дисципліни».Звідки таке незвичне ім'я — Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: «Я — Ваня», а вийшло «Ява»..., але причепилося оте «Ява» до нього, як реп'ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень — енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на «безлюдному» острові, дібравши собі ім'я «Робінзон Кукурузо».Павлуша Завгородній — кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці.Васюківські «тореадори» завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову «авантюру». Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про до хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих «шпигунів».Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба — велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди до в скрутній ситуації. Попереду в мене знайомство з багатьма літературними творами відомих письменників. Але я впевнений: «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка — одна з найкращих книжок, тому я усім раджу прочитати її.НЕСТАЙКО ВСЕВОЛОД(народився 1930 року)Народився в м. Бердичеві на Житомирщині в родині службовців. Закінчив філологічний факультет Київського державного університету. Працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», у видавництві «Молодь», де було надруковано його першу книгу «Шурка і Шурко». Пише кіносценарії, твори для дітей, найвідоміші з яких: «В країні сонячних зайчиків», «Пригоди Грицька Половинки», «Незвичайні пригоди у лісовій школі», «П'ятірка з хвостиком» та інші. Рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури книжку «Тореадори з Васюківки» включено до особливого Почесного списку Г. -X. Андерсена, а фільм за цим твором одержав Гран-Прі на Міжнародному фестивалі в Мюнхені. Повісті й оповідання В. Нестайка перекладені багатьма мовами світу.
Товчи, внучку, гнiти! хекав. А я ще якийсь навильник скину. I знову дерся на скирту.
Спочатку Олесь надолужав, потiм заморився i сiв.
Навiщо стiльки беремо?
Як навiщо? озвався з пiтьми Прокiп. Це ж собi, а не тещi. Хе-хе! Ти знаєш, що таке теща? Нi? Пiдростеш узнаєш. Клята баба.
А якщо коням важко буде? своєï Олесь.
Нiчого. Зате нам легко. Натопив i вилежуйся собi на печi. Ти вiдпочинь, а тодi ще пострибаєш. Воно ж таки груз.
Повертались додому в темрявi. Лiпив мокрий снiг, припорошуючи бiлим конячi спини. Прокiп хльоскав батогом i лаявся. А Олесь сердито сопiв у нього над вухом i пiдбивав руку. Замахнеться Прокiп гарненько, цьвох i мимо.
Не бий, благає Олесь. Бачиш: важко.
Прокiп зiтхнув i, намотавши батога на руку, щоб не згубить, обернувся до Олеся.
Ось послухай, дурнику, що я тобi скажу. Слухай i на вус мотай. Тут, на землi, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть.
Подався вперед i, обдаючи Олеся прiлим духом давно не митоï бороди, захарчав у саме вухо:
Пойняв?
Олесевi зробилося сумно. Закортiло швидше туди, в село, де снiг плете навколо електричних лiхтарiв густi рожевi сiтi, й привiтно свiтяться вiкна в хатках.
Попереду бiлою стiною пiдвiвся бiр. Вiн уже не гув i не шикав на коней.
Мовчить, тихо сказав Олесь.
Снiгом забило, пояснив Прокiп. Вiтер гiлля не зрушить.
Дома Олесь не став ждати, доки дiд з матiр'ю скидають солому, швиденько роздягся i полiз на пiч. Через деякий час у сiнях загримали чобiтьми, загомонiли.
Ото ж я й кажу, говорив дiд, неглемедза вiн у тебе, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагонi...
Потiм дiд увiйшов до хати, заглянув на пiч.
Змерз, онучку? А ти ножки на черiнь, а зверху кухваєчкою...
Олесь глибше зарився в подушку i тоненько заскiмлив.
Прокiп пiдняв брови сторчака.
Он диви, чого це вiн розприндився?
Геть, не займайте його, сумно обiзвалася мати з хатини. Ïжте вже.
А хiба я що? мимрив Прокiп. А йому нiчого такого й не казав...
Вiн ïв швидко, винувато витрiщав очi, плямкав тихiше, нiж завжди, i губив крихти в бороду.
Олесь непомiтно для себе заснув. А вночi крiзь сон благав матiр розповiсти казку про Iвасика-Телесика, злякано зойкав, коли вiдьма гризла дуба, i радо смiявся, коли гусиня взяла Iвасика на своï крилята. Вдосвiта знов загули на морозi сосни i закричали пiвнi на горищах. Народжувався новий день.