Відповідь: 1.У ваговій шахти. 2. Зульфат. 3. Зульфат. 4. Італійці. 5. Італійці почали грабувати і брали не тільки їжу,а й одяг. 6. Вчительку Наталю Миколаївна з донькою Олею. 7. Вчителька назвала Зульфата Кармелюком, адже він теж був непримиренним до несправедливості та образ бороданя, захистив її. 8. Блродань презирливо висловився до вчительки. 9. До вагової,тому що їй не було де жити. 10. У Слов'янськ по сіль. 11. На початку жовтня. 12. Тому що пообіцяли Наталії Миколаївні допомагати.
Пояснення:
Зараз світ дуже жорстокий, у ньому чимало зла та несправедливості. Сьогодні мало хто живе по честі та совісті, всі намагаються отримати якусь вигоду, всіма рухає користолюбство… Та таке життя мало кому приносить щастя.
Багато письменників зображували дійсність у своїх творах. До таких належить і І. Карпенко-Карий, якого недарма вважають справжнім корифеєм театральної діяльності та літератури. Він, перебуваючи на хуторі Надія, написав свою славнозвісну драму «Гроші», яка відома нам під назвою «Сто тисяч». У своєму творі драматург зобразив події, актуальні і для його часу, і для нашого. Адже саме прагнення наживи скеровує дії багатьох наших сучасників і зараз.
Головний герой комедії «Сто тисяч» – Герасим Калитка – справжнє уособлення жадібності та зажерливості. Не можна сказати, що цей герой не має позитивних рис: він хороший господар, відповідальний та хазяйновитий. Але жадібність засліпила у Герасима всі його добрі риси, він заради грошей ладен був навіть піти на злочин. Але ж не можна сказати, що Калитка був бідний: у нього вдосталь і грошей, і землі. Та недарма кажуть: чим більше маєш, тим більше хочеться… Герасим міг би стати прототипом багатьох з його і наших сучасників. На превеликий жаль, такі «герасими» не перевелись і сьогодні, навпаки, їх стало ще більше.
Можливо, варто обернутися і подивитися навкруги – чи не є і ми такими, чи не товаришуємо з кимось з таких «герасимів»? Краще уникати таких «друзів», адже від них не можна очікувати нічого хорошого: вони ладні продати і рідну матір, а вже зрадити товариша для них нічого не варто. Саме про це ми можемо прочитати у драмі «Сто тисяч»: Герасим з легкістю обманював свого кума Саву і всіляко наживався на ньому, не відчуваючи при цьому жодних докорів сумління. Сава ж розумів це, але не міг протистояти Калитці, адже був багато чим йому зобов’язаний, а Герасим уміло цим користувався.
У наш час багато людей, схожих на Герасима Калитку, що живуть лише одним – прагненням багатства та наживи. Мені дуже сумно і соромно за наше сьогодення, соромно за людей нашої країни, соромно за тих, хто, живучи у достатку й навіть більше, не подасть бідному навіть скибку хліба. Як можна бути такими жадібними? Чому зараз, перебуваючи на вершині інформаційних технологій, у світі, де створено безліч благодійних асоціацій, люди залишаються такими жорстокими? Мабуть, відповідь на це питання знайти неможливо.
Як мало у нашому світі доброти і людяності, гуманності та вміння співчувати! Але ж саме вони роблять із «герасимів калиток» нормальних людей. І слід зрозуміти, що саме ці людські якості, а не гроші, є найголовнішими у житті!
Объяснение:
Если что, это с интернета , поэтому училка может ужнать)
Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, У високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком, Остапові було чудно, що парубок немов осміхався, але коли той наблизився і привітався до нього, Остап із несподіванки скрикнув:
— Соломіє!.. Чи ти здуріла?» «Які там жарти... Скоро ти пішов, я як стала на човні, так і задубіла. Холодна, холодна, мов завмерла!.. Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне... Пропадай воно все пропадом...Піду і я світ за очі... Вже ж за тобою хоч серцеві легше буде...»
2. Остапа:
.Кінь Остапа "Кінь під ним гарячий, вороний, той, що у пана лишився на стайні" 2.Зовнішність Остапа: "...Стрункого і міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчі..." 3.Почуття Остапа, яке охопило його на чужій землі: "Дивне почуття обхопило Остапові груди: замість радості - сильне почуття обурення стрепенуло його істоту. В один мент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки."