Чи роблять гроші щасливою людину? Ця тема досить актуальна як у нашому сучасному житті, так і у різних літературних творах. Так можна привести для прикладу відому трагікомедію Івана карпенко-Карого "Сто тисяч". Головний герой твору - Герасим Калитка. Він - багатий селянин, що має працьовиту дружину, хорошого сина... і один недолік, а саме: жадібність. Його прагнення до наживи робить боляче не тільки йому, але і його близьким. Калитка заради грошей ладен піти на протиправну махінацію. Він забуває про своїх близьких, змушуючи дружину Параску пішки йти до церкви, аби не стомлювати коней, наполягаючи на одруженні сина Романа із дочкою багатого Пузиря, незважаючи на почуття сина. Варто згадати і те, що сталося після провалу його плану збагачення - він намагався покінчити із життям! І якби не копач Бонавентура, то хто-зна, чим би все закінчилося для Герасима. Аналізуючи усе раніше сказане, можна прийти до висновку: жага до наживи загубила Калитку, ставши його метою усього життя. Так завжди: великі гроші руйнують душу людини. І я гадаю, що треба мати неабияку силу волі, аби жага збагачення не опанувала душею людини, власне, як це сталося із Герасимом. Необхідно залишатися самим собою, не підкоряючись владі грошей, не дозволяючи їм заволодіти тобою. не дозволяючи зруйнувати твою душу. P.S. Хех, я старалась, честно ^_^"
Історічні пісні та думи мають схожі риси - наприклад, у обох є сюжет, обидва мають оповiдний характер та часто присвячені історичним постатям або подіям. Але є риси, що відрізняють ці жанри один від одного. Історичну пісню співають (на то вона і пісня), а думу проговорюють речитативом під акомпанемент ліри, кобзи, або бандури. Речитатив - це повільне проказування, схоже на спів, але не спів. Думи більші за розміром за історичні пісні і складніші за будовою. У дум і пісень різні метричний рисунок та римування. У піснях усi рядки мають однакову кiлькiсть складiв, причому наголошені i ненаголошені склади чергуються. У думах не так, у думі рядки рiзнi за кiлькiстю складiв, дума не має читкого ритмічного малюнка та чергування наголошених-ненаголошених складів. Пісня подiляється на строфи, об´єднані мiж собою римою, а дума не поділяється.
ЦИТАТИ ДО ОБРАЗУ АХІЛЛА «Тут, одрікаючи, каже йому Ахілл богорівний: Сміливий будь! І як знаєш божественну волю, скажи нам, Я ж побожусь Аполлоном... Поки живий я й дивлюсь на цю землю, ніхто не посміє Тут, біля наших човнів, і рукою торкнутись до тебе Із ахеїв усіх, хоча б ти назвав і Атріда... (Пісня 1) «Я не заради троян войовничих прийшов у цю землю Битися з ними. Троянці ні в чім перед мною не винні:... Ні... Задля тебе, стидкий, прийшли ми слідом за тобою. З тим, щоб, побивши троян, з Менелая ізняти наругу, З тебе також, собача подобо... «...Я ж ніколи не маю такої, як ти, нагороди, Як ахеї беруть яке часом місто троянське, Хоч і завжди на війні щонайважчу і гіршую працю Руки мої відбувають.» (Там же) «Справді, богине! Треба послухатись божого слова,— Так воно краще, хоч дуже обуренням я розпалився: Хто поважає богів, того і вони поважають». (Там же) «Слуги пішли проти волі берегом буйного моря І підійшли до наметів й легких кораблів мірмідонських. Там і Ахілл побачили, перед наметом сидів він. І їх уздрівши, не дуже зрадів той Пелід богорівний. З острахом перед царем, ні сказати не сміючи діла, Ні запитати його, вони мовчки обидва спинились; Він же те зараз почув своїм серцем і так їм промовив: Будьте здорові, посланці, вісники бога і смертних, Ближче сюди підступіть. Не ви, а Атрід тому винен. Знаю, за чим він прислав вас — вподобану дівчину взяти.» (Там же) «Син же Пелея, швидкий на бігу Ахіллес, залишився Край тих човнів мірмідонських, держачи зло на ахеїв. В раду, що людям приносить шанобу, уже він не входив, Та й у війну не втручався, хоча його щиреє серце Дуже журилось і прагнуло дуже кривавої праці» «Ахілл - він багато сильніший. він до доброго завжди прихильний». (Пісня 11)«Гектор, ждучи, міркував, Ахіллес уже був недалеко, Мов Еніалій-боєць, скаженілий в шоломі гривастім... Ще й понад правим плечем він списом потрясав пелеанським, Дуже страшним, і блищала навкруг його мідь, ніби сяйво, Полум'ям ніби вогню, ніби сонця на сході проміння.» (Пісня 22)«Гекторе, ворог навіки, мені й не кажи про умови! Як ото поміж левів і людей договорів немає, Вівці з вовками до щирої згоди ніколи не дійдуть — Лихо вони замишляють одно проти одного завжди,— Так поміж нами приязні — тобою і мною — немає, Жодних не буде й умов, аж поки між нами хто-небудь Крові не вточить Арею, бійцеві, що страху не знає.» (Там же) Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом Тяжко журився,— і стогін їх сумно лунав по покоях. А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий, З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання, З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого, Сиве чоло вши й на бороду зглянувшись сиву, І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим: «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!.. Та заспокойся і в крісло сідай! Хоч як боляче нам, Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу. Не до нічого найревніші сльози й ридання. Долю таку вже богове нам, смертним, напряли нещасним — Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.» «Довго Пріам Дарданід тоді дивувався з Ахілла, Зросту його і краси, до богів бо усім був подібний.» (Пісня 24) ЦИТАТИ ДО ОБРАЗУ ГЕКТОРА «...Але мені соромно дуже Перед троянцями й перед троянками в пишних убраннях, Те, що я тут боягузом вхилятися буду від січі. Та не велить мені й серце, бо звик вже я бути хоробрим, В перших рядах між троянськими лавами з ворогом битись, Батькові славу велику й собі здобувавши незмінно». (Пісня 6) «Ти тепер, Ректоре, й батько у мене і мати шановна, Ти мені рідний мій брат і подружжя моє пожадане; Ну й же мене і тепер залишайся на башті, Та не зроби сиротою ти сина й жону удовою». (Там же) «Зевсе і інші безсмертні! Молю, щоби син мій цей вийшов Задля троянців таким, як і я — знаменито величним Та кріпкодушним, щоб вмів вол одарити він в Іліоні, Всі щоб про нього казали, узрівши, як іде він з битви: «Цей куди кращий від батька!» Щоб ніс він скривавлену броню, Згубного ворога вбивши, і радував матері серце». (Т. ж) «Люба! ти серця собі не в'яли понад міру журбою, Бо мимо долі мене аніхто у Аїд не спровадить; Долі своєї, скажу знов, ніхто не мине з чоловіків — Ні полохливий, ні надто відважний, коли він родився. Йди ж, моя люба, додому, свої там роботи закінчуй, Ткання й прядіння доглянь та й жінкам-челядинкам наказуй Діла свого пильнувати, війна ж — чоловіків турбота Всіх, хто в святім Іліоні родився, моя ж особливо». (Там же) ...А нині знайшла мене доля! Тільки коли б мені тут без борні не загинуть, без слави... Виконать діло велике на спогад далеким нащадкам!» (Пісня 22) «Слави ми досить надбали: божистого Гектора вбито Мужа того, що вся Троя його шанувала як бога».
Аналізуючи усе раніше сказане, можна прийти до висновку: жага до наживи загубила Калитку, ставши його метою усього життя. Так завжди: великі гроші руйнують душу людини. І я гадаю, що треба мати неабияку силу волі, аби жага збагачення не опанувала душею людини, власне, як це сталося із Герасимом. Необхідно залишатися самим собою, не підкоряючись владі грошей, не дозволяючи їм заволодіти тобою. не дозволяючи зруйнувати твою душу.
P.S. Хех, я старалась, честно ^_^"