Літературний рід: ліро-епос. Жанр: сатирична поема (політична сатира). Провідний мотив: зображення справжньої суті російського імперського режиму. Головні ідеї: засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів. Сюжет твору: політ ліричного героя над Україною (жахливі картини закріпаченої України на тлі розкішної природи) — над Сибіром (каторжні роботи засланих декабристів) — ліричний герой у Петербурзі (палац самодержця, сцена «генерального мордобитія» (І. Фран-ко), роздуми біля пам’ятника Петру І, білі птахи як символ загиблих козаків). Про твір: авторський підзаголовок твору — комедія — указує не стільки на його жанр, стільки на б відображення дійсності в ньому. У поемі «Сон» Т. Шевченко вдається до форми сну. Саме такий композиційний прийом (подорож уві сні) дав можливість авторові у відносно невеликому творі зобразити широку панораму життя в тогочасній Росії. В основі композиції поеми чотири частини: вступ і три частини — зображення України, Сибіру й Петербурга. Перші два рядки вступу звучать іронічно: «У всякого своя доля, І свій шлях широкий», але те, що це іронія, стає зрозуміло читачеві з наступних рядків: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком — За край світа зазирає… Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину. А ось останній рядок вступу звучить уже з відкритою ненавистю — саркастично: «Кров, як воду, точить!…» Саме маскування й форма сну розширили можливості зобразити широку панораму Російської імперії. Фантастичний політ оповідача за совою переносить читача з України до Сибіру, а звідти до Петербурга. Здавна в нашому народі сову сприймають як віщого птаха, який накликає смерть, цей образ ніби навіює тривогу. Справді, пролітаючи над Україною, ліричний герой милується теплим пейзажем, який викликає в читача радість і естетичне задоволення, але ненадовго, адже чарівна природа різко контрастує з картинами життя простих людей: «Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш, // Латану свитину з каліки знімають, бо нічим обуть//Княжат недорослих…» Дал гаємо вже не літній, а зимовий пейзаж, який не контрастує з описом життя народу, а, навпаки, підсилює його, будучи співзвучним: на тлі холодної пустелі чути дзвін кайданів. У цьому звуковому образі втілено тисячі людей, засланих у Сибір на каторжні роботи. Хто такий «цар волі», про якого урочисто говорить оповідач? Дослідник творчості Шевченка Ю. Івакін зазначає, що в образ «царя волі» вкладено щось більше, аніж може вмістити образ дворянина із Сенатської площі, це образ величезної узагальнювальної сили: а й справді, відомо, що декабристів не таврували розпеченим залізом, а Шевченків «цар волі штемпом увінчаний». Цей образ ототожнений із Христом, розіп’ятим між двома розбійниками, у нього від тернового вінця рани, які нагадують сліди від припікання металом. У третій частині поеми ліричний герой переноситься до Петербурга — міста, збудованого на кістках козаків. Душі померлих на будівництві столиці символізують білі птахи (білий птах — символ Нового Заповіту, уособлення Святого Духа), а одна з пташок символізує Павла Полуботка, якого дуже поважав Т. Шевченко. Різкому висміюванню піддає автор поеми свого землячка, якого зустрів перед царським палацом, цей дрібний чиновник-хабарник відцурався рідної мови, так і не навчившись літературної російської. Тут суржик виступає засобом характеристики героя, глузування з нього: «Так як же ти//Й говорить не вмиєш//По-здєшнєму?»… Для викриття звироднілості й зажерливості панівної верхівки Т. Шевченко використовує різні сатиричні засоби, а найбільше — сарказм: він наділяє панів емоційно-оцінними епітетами «пикаті», «пузаті», порівнянням «мов кабани годовані», називає їх «блюдолизами». їхню суть розкриває гротескна картина, яку І. Франко назвав «генеральним мордобитієм». По суті, у цьому епізоді узагальнено державно-бюрократичну машину імперії, її політичний устрій, у якому вирішальни є кулак. Саркастичними коментарями ліричний герой наділяє царицю, називаючи її «цяцею», він розчарований, бо раніше повірив її «віршомазам», описує її зовнішність, удаючись до карикатури — сатиричного засобу: «Мов опеньок засушений, Тонка, довгонога». З осудом ставиться оповідач до Петра І й Катерини II, які зруйнували Запорозьку Січ і запровадили кріпацтво: «Це той первий, що розпинав // Нашу Україну, // А вторая доконала //Вдову сиротину». Гротесковим є й кінцевий епізод поеми, у якому від безглуздого крику царя провалюється під землю його челядь, без якої він стає жалюгідним, безсилим і смішним, саме в цей момент розкривається примарна сила царизму. Іван Франко назвав поему «Сон» «сміливим маніфестом слова проти темного царства», «першим у Росії сміливим і прямим ударом на гниль і неправду кріпацтва».
Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchenko-taras/2361-taras-shevchenko-son-u-vsyakogo-svoya-dolya-analiz Бібліотека української літератури.
Відповідь:
Характеристика образу “Климка”
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.
Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»
Риси характеру Климка:
а) щирий, добрий, працьовитий;
б) мужній, вольовий;
в) благородний, чуйний, уважний, турботливий
г) винахідливий.
Прагнення Климка
а) прагнення навчитися;
б) відповідальний за доручену справу;
в) шанобливе ставлення до дружби
Значення образу Климка
а) залишився сиротою, так само як і автор твору;
б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби;
в) риси характеру.
Пояснення:
Якщо не підійде, напишіть в коментарах. Я напишу щось інше.