Людині понад дане велике чудо – уміння говорити. Наше мовлення – це відбиття наших думок, учинків, поглядів, переконань, нашого духовного миру. Без великого дарунка мовлення людина втратила б більшу частину самого себе. За до слова ми можемо відстоювати власну думку, переконувати, сперечатися. За до слів ми можемо повідати іншим людям свої самі потаєні думки. Безцінність людського мовлення відбита в численних мудрих висловленнях, прислів’ях, приказках різних країн і культур. «Живе слово вчить», – говорить антична мудрість. «Ніщо так не підбадьорює людину, як добре слово», – затверджували древні індійці. «Хто не соромиться сказати, той і зробити не постидится», – говориться в абхазькому прислів’ї. Чимало вчених, мислителів, філософів, письменників звеличували значення слова. «Слово – тінь справи», – утвер-ждалдемокрит. «Слово є образ справи», – підтверджував Солок. «Мовлення – тіні вчинків», – погоджувався з ними Б. Грасиан. «Опануй справою, слова найдуться», – вторив Катон. «Слово є вчинок», – підсумовував Л. Н. Толстой. Але чи завжди людина використає слово в благо – собі й іншим? На жаль, життя переконує нас вобратном. Якщо ми звернемося до древніх книг, прочитаємо виречення древніх мудреців, то побачимо, що в старі часи слову приділялася значна роль у житті людини. Жоден поважаючий себе людина не посмітила б сказати необдумане слово, кинути фразу на вітер. Древні люди завжди ретельно продумували все, що вони говорять, – для того, щоб кожне слово досягло мети й зробило саме той вплив, що у нього закладене. А що ж зараз? Ми граємо словами, як повітряними кульками. Ми вимовляємо цілі мовлення, які насправді – лише порожнє коливання повітря. Ми використаємо слова для того, щоб болючіше скривдити, образити, принизити іншої людини. І дуже рідко, на жаль, ми використаємо мовлення для вираження теперішніх почуттів
Перш за все хочу поділитися з тобою враженнями від подорожі до моря.
На машині ми приїхали до Алушти. Дух перехоплювало,коли ми проїджали понад бездонними проваллями, а десь вдалині виблискувало блакитно-зеленаве море. Гірські пейзажі вражали своєю величчю, а вузька звивиста дорога лякала. Аж ось ми побачили Коктебель - невеличке і затишне містечко, що потопало в квітах та екзотичних рослинах. І тепер мені здається, що найкрасивіше море саме біля Кара-Дагу. Воно синє-синє і надзвичайно прозоре. Я пірнав в його ласкаву теплінь з розплющеними очима, дивився на таємничі водорості, на повільний рух барвистих рибок. Море було таке тепле, таке ласкаве, що передати це словами не можливо!
Величезне задоволення ми отримали, відвідавши місцевий дельфінарій. Саме там я переконався, що дельфіни справді розуміють людей і можуть з ними спілкуватись. Один з них сподобався найбільше, бо він крутився у воді, підстрибував, на льоту хапав рибу.
На узбережжі Тихої Бухти багато атракціонів, але з усіх мені найбільше вразив водяний мотодельтоплан. Так приємно було дивитися, коли він плавно здіймався у повітря і, наче величний птах, кружляв понад морем.
Найбільшу ж насолоду я отримував, коли сидів на березі і слухав море.
Мені сумно, що ти всього цього не бачив. Але гадаю, що ти теж колись побуваеш тут і закохаєшся в Коктобель так само, як і я