Володи́мир Олексі́йович Підпа́лий (нар. 9 травня 1936 року — пом. 24 листопада 1973 року)— український поет, прозаїк, перекладач. Батько українського поета Андрія Підпалого.
[ред.] Життєпис
Народився в селі Лазірках 13 травня 1936 року, за 25 км від Лубен. Мати Ольга Власенко — козачка з хутора Макарівщини, батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. Батько працював на залізниці, захоплювався садівництвом та бджільництвом. На дев'ятому році мати була вже круглою сиротою і наймитувала в Лубнах. Батько Володимира Підпалого загинув у 1943 році під Києвом. Мати померла 21 січня 1957 року на час служби сина на флоті.
Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. За власним свідченням, любив історію, літературу та не розумів точних наук. В школі багато читав. У 1953 року закінчив 10 класів. Працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот.
У 1957 році демобілізувався (через хворобу ніг) та поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який закінчив 1962 року.
Перші вірші надрукував у 1958 році в газетах «Молодь України» та «Зміна». У Державному видавництві художньої літератури 1963 року вийшла перша збірка «Зелена гілка», роком пізніше —"Повесіння" у видавництві «Радянський письменник».
Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». До Спілки письменників був прийнятий у 1967 році. Того ж року вийшла в світ збірка «Тридцяте літо». Після того були книжки «В дорогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками» (1992). До останньої книги входять неопубліковані за життя твори В. Підпалого та спогади про нього.
Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року.
У 2011 році опубліковано книгу «Золоті джмелі» (ISBN 9667430332 ), яка представляє повний поетичний доробок Підпалого та спогади багатьох письменників про нього.
Вульгаризми.
Часто вживаються письменниками задля надання творові особливого побутового колориту чи характеристики низького культурного рівня зображених у ньому персонажів («Енеїда» І.Котляревського, «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького, «Між двох сил» В. Винниченка, новели В. Стефаника, усмішки Остапа Вишні тощо), подеколи притаманний певній літературній течії, як, приміром, «котляревщина» чи авангардизм. Вульгаризм гається найчастіше в сатиричних та гумористичних жанрах, однак він трапляється і в ліричних творах.
Поема «СОН» — перший сатиричний твір Шевченка і перший у новій українській літературі твір політичної сатири, спрямований проти соціального й національного гноблення українців, а також проти рабської покірливості народу.
Частина поеми є гротескною карикатурою на вище чиновництво й царизм. Недарма ж саме ця поема стала справжньою причиною арешту Т. Шевченка й заслання на солдатчину в казахські степи.
