Повість-казка Марини Павленко “Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських” – це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле.Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість.
Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі.Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши “Русалоньку…”, зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків
Глібов народився 4 березня 1827 року в селі Зелений Поділ, колишнього Хорольського повіту на Полтавщині, в родині управителя маєтків магнатів Родзянків.
Початкової грамоти Глібова навчила його мати, Орина Гаврилівна, культурна і освічена жінка, потім хлопця учив місцевий панотець, а в 1840 році його віддали до Полтавської гімназії.
У перші роки перебування в Полтавській гімназії Л.Глібов пробує писати російською мовою. Його творча біографія починається віршем «Сон», написаним у 1841 році. Захворівши Л.Глібов змушений був залишити гімназію. Після одруження і невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету він вступає в1849 р. до Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька. В цьому учбовому закладі в свій час навчався М.Гоголь і Є.Гребінка.
З 1855 р. Л.І. Глібов, після закінчення ліцею, працює викладачем історії та географії в дворянському училищі в м.Чорному Острові, Подільської губернії, звідки в 1853 р. переходить на посаду викладача історії та географії в Чернігівську чоловічу гімназію. В цей період і з'являються перші українські байки Глібова - здебільшого вільні переклади з Крилова. В ці роки роки він пише також ряд ліричних віршів в дусі пісенно-романтичної поезії 20-40-х років 19 ст.
Ще в 50-х роках в Чернігові виникає гурток з місцевої інтелігенції. Активну участь у діяльності цього гуртка бере і Глібов з дружиною. Внаслідок зусиль Глібова з липня 1861 р. починає виходити щотижнева газета «Чернігівський листок», у якій вміщувались прозові і поетичні твори Глібова під псевдонімами: «Ив. Кенер», «Простодушный». В газеті висвітлювались питання громадсько - культурного життя України того часу, порушувались питання про діяльність недільних шкіл, про освіту жінок. Зростання популярності «Чернігівського листка» насторожило царських чиновників, які піддали суровій цензурі вміщувані в ньому матеріали. Викриття нелегальної діяльності осіб, зв'язаних тісною дружбою і співробітництвом з Л.Глібовим, вело до розширення слідства. Увесь цей процес привів до того, що царські власті припинили видання «Чернігівського листка». Цей удар тяжко вплинув на Л.Глібова. Він відходить від громадської діяльності й залишає Чернігів. На кілька років Глібов знайшов притулок у Ніжині, де він оселився з дружиною, яка тяжко захворіла.
Поховавши у Ніжині дружину, Л.Глібов переселився до Чернігова, де дістав посаду завідуючого земської друкарні. Навколо Л.Глібова групуються літературні і театральні сили м.Чернігова.
За останні чотири роки свого життя письменник створює українською мовою вдвоє більше, ніж за весь попередній час.
Помер Л.І.Глібов 10 листопада 1893 року на 66 році життя, від астми і хвороби серця. Поховано його в Чернігові, де він прожив половину свого життя.