Красота человека. В чем она? Существует не оспоримая истина: «Красота мир». Каждый понимает ее по-своему, и зависит это от того, в чем именно он видит силу красоты. Большое богатство - это душевная красота. А значит, что каким бы прекрасным внешне ни был человек, важнейшая в нем красота внутренняя, душевная щедрость, трудолюбие, любовь к своей земле , относиться с уважение к пожилым людям, сердечное желание другим.
Уместно вспомнить пословицу: "Встречают по одежке, а провожают по уму!". Так, наверное, устроена человеческая природа, что в первую очередь воспринимает внешность, которая часто бывает искусственной, украшенной. Часто за внешней красотой скрывается пустота, и чтобы хоть как-то прикрыть ее, маскируются за ярким занавесом. Но, так или иначе, фальшивое прикрытие спадает и наступает разочарование. Не все то золото, что блестит. Так однажды к нам пришел в класс "новенький". Скажу откровенно - красотой он не блистал. Вел себя по простому. "Я с такой внешностью так вызывающе себя не вела бы!" - думала тогда я. Но впоследствии он покорил весь наш класс, ибо оказался откровенным и добрым парнем, который всегда придет на даже тогда когда не ожидаешь. Теперь мы с Павлом лучшие друзья. И мне теперь стыдно за мои мысли по поводу Павла. Каждый раз когда я смотрю на него я думаю: какой же он гарний! А вообще, настоящая красота раскрывается не сразу и не каждому, а тому, кто может ее увидеть, почувствовать и понять.
Красивым человеком можно назвать того человека, который не красиво одевается, а того который красив своими поступками.Того, который не оскорбляет меньших и слабых. Того, который всегда Того, которого можно назвать настоящим другом!
У каждого свое понятие о красоте человека, а лично для меня человек должен быть красив везде.
( Я написала так и получила у нас тоже такая тема была) Если не подойдет извини! Можешь повставлять своих героев. Удачи.
У самих важких випробуваннях головний герой повісті І. Франка Захар Беркут проявляє себе як смілива і мудра людина. Наприклад, він дає завдання своїй громаді не тільки відбити, а й повністю розбити монголів, при чому й сам приймає у цьому активну участь. Саме у нього виникла рятівна думка про затоплення нападників водою гірського потоку.
Надзвичайну силу духу і шляхетність виявив Захар Беркут і тоді, коли на одних вагах постало життя його молодшого сина і доля громади. Як не важко Захару було зробити вибір, яким великим не був його душевний біль, але він зробив той вибір, який відповідав його обов’язкам. Не згоджується він і обдурити ворога: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю».
У своїй передсмертній промові Захар Беркут передбачає, що ця біда була для його співвітчизників не остання. Але він висловлює велику надію на кращі часи, на ті часи, коли люди пригадають давні справедливі порядки, відновлять їх, що й стане запорукою життя українського народу.
Бажання підкорити місто є характерним і цілком зрозумілим бажанням для великої кількості мешканців сіл. Кожна людина прагне поліпшити своє життя, поставити собі певні завдання, домогтися їх і тим самим переконатися у власних силах і можливості досягати поставлених цілей. В якості прикладу можуть бути розглянуті жителі сіл, які хочуть переїхати у велике місто, яке здається їм місцем, де можна домогтися більшого успіху, реалізувати себе і показати, що ти чогось реально вартий. Гарним прикладом такої ситуації може служити головний герой роману «Місто» авторства Підмогильного Степан Радченко.
Варто відзначити, що спочатку Степан не розраховував залишатися в Києві, куди він переїхав з рідного села, на дуже тривалий час. Його первинною метою було отримати якісну київську освіту, щоб потім повернутися в рідне село і зробити щось таке, що покращить життя односельчан, за рахунок отриманого київського освіти. Але, як тільки він перебрався в столицю, його тут же почали долати зовсім інші проблеми, а про свої початкові плани він ніби зовсім забув. Київ його налякав, але потім, поступово, змінив. Замість того щоб вчитися, Степан кинув навчання і почав займатися тим, що йому подобалося – писати. Крім того, для нього стають природними звичайні бажання киян, які криються у досягненні власних цілей будь-яким шляхом, чого б це людині не коштувало. Цілком зрозуміло, що звикнувши до цього, Степан перестав хотіти повернутися в рідне село і займатися тим, чим спочатку планував. Втім, незважаючи на все це, щось сільське в характері залишалося йому властивим, а тому він так і не став повністю щасливою людиною.
Можна сказати, що Степан Радченко підкорив місто? Відповідь на це питання неоднозначна. З одного боку, Степан зміг домогтися реального життєвого успіху, став хорошим письменником, отримав певне визнання. З іншого боку, людина ніколи не може змінитися тотально і повністю. Їй завжди залишається притаманне щось з минулого. Крім того, більш високі початкові цілі Степана він так і не зміг реалізувати. Він не допоміг власним селу, не став йому дійсно корисним, він навіть не вивчився нормально. Але ж саме з такими намірами він вирушав до Києва. Загалом, цілком можна припустити, що все сталося навпаки: саме Київ підкорив Степана, змішав йому всі плани, змінив його під себе. Це можна з упевненістю підтвердити тим, що, незважаючи на всі свої успіхи, ніякого щастя Степан Радченко так і не досяг.
Краса зовнiшня i внутрiшня
Красота человека. В чем она? Существует не оспоримая истина: «Красота мир». Каждый понимает ее по-своему, и зависит это от того, в чем именно он видит силу красоты. Большое богатство - это душевная красота. А значит, что каким бы прекрасным внешне ни был человек, важнейшая в нем красота внутренняя, душевная щедрость, трудолюбие, любовь к своей земле , относиться с уважение к пожилым людям, сердечное желание другим.
Уместно вспомнить пословицу: "Встречают по одежке, а провожают по уму!". Так, наверное, устроена человеческая природа, что в первую очередь воспринимает внешность, которая часто бывает искусственной, украшенной. Часто за внешней красотой скрывается пустота, и чтобы хоть как-то прикрыть ее, маскируются за ярким занавесом. Но, так или иначе, фальшивое прикрытие спадает и наступает разочарование. Не все то золото, что блестит. Так однажды к нам пришел в класс "новенький". Скажу откровенно - красотой он не блистал. Вел себя по простому. "Я с такой внешностью так вызывающе себя не вела бы!" - думала тогда я. Но впоследствии он покорил весь наш класс, ибо оказался откровенным и добрым парнем, который всегда придет на даже тогда когда не ожидаешь. Теперь мы с Павлом лучшие друзья. И мне теперь стыдно за мои мысли по поводу Павла. Каждый раз когда я смотрю на него я думаю: какой же он гарний! А вообще, настоящая красота раскрывается не сразу и не каждому, а тому, кто может ее увидеть, почувствовать и понять.
Красивым человеком можно назвать того человека, который не красиво одевается, а того который красив своими поступками.Того, который не оскорбляет меньших и слабых. Того, который всегда Того, которого можно назвать настоящим другом!
У каждого свое понятие о красоте человека, а лично для меня человек должен быть красив везде.
( Я написала так и получила у нас тоже такая тема была) Если не подойдет извини! Можешь повставлять своих героев. Удачи.