Рід почався з Гордія, у нього було троє дітей - Фрол, Франя та Яків, у Якова був син Васюня, а у Васюні було двоє дітей Іван та Катерина, у Івана син Толик, у Толика - батько Вадима, і останній з їхнього роду Вадим
Снились Тарасові в чорній неволі Гори дніпрові високочолі, Де сокорина, пухом припала, Віти на воду порозпускала. Снилась веселочка в тихі години, Що позичає в плесі краплини. Снився щоночі сивий Славута, Вся Україна, горем закута. Рідний народ його, битий і гнаний, Як він устане, зірве кайдани, І розкувавши руки могучі, Панство несите скине із кручі. Все, що наснилось,— пісня сказала. Пісня пророча — правдою стала! Цвітом повиті Тарасові гори. Поле безмежне з вітром говорить. Слово Тарасове струнами б'ється. Ходить між люди — з серця до серця. Ходить між люди, лине світами — Так йому жити й жити віками, Поки, як море, в срібній обнові Б'ються об берег хвилі дніпрові!
Я вважаю, що мені поталанило, тому що я розумію та люблю поезію. Ну, звичайно, не всю. Бувають і погані вірші. До того ж смаки людей різноманітні, як і поетичні твори. Мені ближче сучасні поети. Зараз читати нові вірші допомагає Інтернет. Часто знаходжу там твори, які подобаються. Імен авторів я потім, мабуть, не згадаю. А от поезії залишаються в пам’яті. Звичайно, я люблю українську класичну поезію. Справжнім генієм є Тарас Шевченко, і рівних йому немає. Дуже ніжна та водночас бунтівна, сильна поезія Лесі Українки. “Ще не було епохи для поета, але були поети для епох” – ці слова точно про них написала Ліна Костенко. Також прекрасна лірика Максима Рильского та Володимира Сосюри. А які чудові вірші про кохання писав наш поет Павло Тичина! Читаєш та відчуваєш, що вони неначе торкають струни серця. Поезія потрібна щоб розвиватись та дізнаватись щось нове.
