Після закінчення п’ятого класу і складання іспитів головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки», нерозлучні друзі Сергій Стеценко та Митько Омельчук від вчительки ботаніки і зоології Ірини Семенівни отримали завдання на літніх канікулах зібрати колекцію комах. Це завдання стало доброю нагодою здійснити давню мрію хлопців. Вони вже давно хотіли влітку поїхати до села, де жила бабуся Митька. Друзі все ж таки вмовили своїх батьків, зібрали речі та вирушили у подорож за місто.
У селі хлопчиків чекав чудовий відпочинок , сповнений незвичайних пригод. Оселила їх бабуся у невеличкому курені на березі чудового лісового озера. Новий знайомий хлопців – старшокласник Василь вирішив розіграти і налякати міських хлопців. Він їм розповів, що в цьому озері здавна живе велика доісторична істота, на зразок тієї тварини, що живе у Шотландії у озері Лох-Несс. Інколи можна побачити на піску сліди, які залишала ця загадкова тварина.
Розповідь Василя дуже зацікавила Митька і Сергі, і вони вирішили досліджувати істоту з лісового озера. Невдовзі товариші і справді знайшли велетенські сліди на піску, та й і в озері вночі інколи можна було почути хрипіння, булькання і різні невідомі хлопцям звуки. Незважаючи на це, товариші зовсім не злякалися і лише ще більше зацікавились. Вони організували нічне чергування на березі озера та почали вигадувати різноманітні пастки для водяного чудовиська. А вдень новоявлені дослідники бігали до бібліотеки, бо вважали, що до майбутнього відкритті треба підходити підготовленими, з відповідними знаннями і науковим підґрунтям. Вони на гаяли марно часу і навіть придумали цій істоті назву – Митькозавр Стеценка з Юрківки. Навіть назва села нагадувала товаришам про доісторичних тварин Юрського періоду.
Та коли Сергій і Митько, здавалося б, вже були на крок від відкриття, вони дізналися, що дивовижна істота – це всього-на-всього, поганий жарт старшокласника Василя. Бо це саме він залишав подряпини на деревах і сліди на піску, саме він влаштовував незрозумілі звуки на поверхні нічного лісового озера. Він навіть не полінився та сам виготовив голову потвори, щоб дужче налякати хлопців. Але й тут друзі не злякалися, а почали закидати химеру, що з’явилася, камінням. Невдалий жартівник навіть не сподівався на таку сміливу поведінку і ледь не потонув від кам’яної атаки Митька і Сергія. Коли хлопці почули крик про до вони не злякались і у воду лізти. Завдяки сміливості товаришів Василя було врятовано і вдячний хлопцям за порятунок, він розповів друзям про свій розіграш.
Нерозлучні друзі Митько і Сергій ні краплі не жалкували, що їхнє дослідження залишилося невдачею. Бо все одно, це були цікаві пригоди, які підтвердили міцність їхньої дружби та їх сміливість, рішучість і доброту. Крім того, друзі виказали прагнення до знань, перечитавши багато книжок із сільської бібліотеки, які розповідали про доісторичних істот. Та і за колекцію комах Митько і Сергій не забули, та попереду була ще половина літа і можна було не поспішати.
На мій погляд, головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки» справжні друзі і у дружбі вони мають подвійну силу, подвійну сміливість і рішучість. Вони досить сміливі, бо не лякаються нічних чергувань біля озера, рішучі, бо встигають витягти з води Василя, прагнуть до цікавого, бо з насолодою чекають на відкриття і читають багато книжок, вони добрі, бо не ображаються на Василя і всі ситуації сприймають з почуттям гумору. Саме такими і повинні бути справжні хлопці і справжні друзі.
Мені здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття.
По-перше, справжня дружба плекає інтерес до життя, виникаючи зі спільних зацікавлень чи захоплень. Іноді вона з'являється ще в дитинстві як дар, цінності якого не усвідомлюєш. Та поряд із другом почуваєшся по-справжньому щасливим: з ним ти ділиш горе навпіл, а радість примножуєш.
Яскравим художнім утіленням цієї думки є твір Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки". Життя Яви й Павлуші - чудовий приклад радісної підліткової дружби, яка не має ні зобов'язань, ні якогось тягара. Невідомо, чи збережуть хлопці це світле почуття надалі. Та прагнення мати й берегти друга, розуміння важливості дружби дивовижним чином залишається одним із найсильніших уражень від цієї книжки в читачів уже декількох поколінь.
По-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, - шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. І навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується.
Прикладом справжньої, вірної дружби для мене є мама зі своєю подругою Галиною. Вони познайомилися й зблизилися, навчаючись разом в універсітеті, а згодом тітка Галина переїхала зі свого міста жити до нас. Ось тоді в моїх бабусі й дідуся з'явилася ніби ще одна донька. З часом дружба дівчат міцнішала, і, хоч обидві вже мають дорослих дітей, так і світяться молодістю, життєлюбством. Вони завжди підтримують і одна одні, і людей навколо.
Отже, дружба - це найкращий скарб в житті.
Творчістю Марко Вовчок починає якісно новий, вищий етап розвитку української прози – твердження в ній методу критичного реалізму. Однак, як її великий попередник і вчитель Т. Г. Шевченко, вона з’єднала у своїй творчості методи реалізму й романтизму
Саме у романтичному настрої написане її оповідання «Максим Гримач», що ввійшов у другу групу добутків збірника «Народні оповідання». По жанрі – це трагедійне соціально-проблемне оповідання. Майстерно романтизовані описані персонажі добутку. Максим Гримач – головний герой оповідання, удівець, живе на своєму хуторі разом з дочками – Катею й Тетяною. Автор не уточнює коли відбувалися події, зображене час. Неподалік від Черкас жив на хуторі Максим Гримач. Використовуючи фольклорні матеріали, письменниця зображує його зовнішність і характер. «Таке-те богатир! Ходив у сап’яновому й в атласному. Був повнолицим, чорнобривим, чорновусим, веселим, жартівливим». Характер у Максима справедливий, добрий, але запальний
«Якщо трапиться в кого з нашого села неприємність – головою ляже, але до З особливою теплотою зображує Марко Вовчок у добутку й образ красуні – Каті – старшої доні Максима Гримача. «Дівчина гарна й пишна, як королева», – пише про неї Марко ВовчокДо нещастя, полюбила горда Катерина хлопця Семена. Але, на жаль, не був він вільним – був він бурлакою. Отже, батько не погодився віддати за такого хлопця заміж свою дочку. Сказала про це Катерина улюбленому, на що той відповів, що побудет у свого пана вже останній рік. «А потім побачу де хутірець червоний, і поклонюся твоєму батькові». Із цими словами й відправився Семен у далеку дорогу разом з іншими своїми товаришами. Рушили козаки на видобуток восени, обіцяли вернутися навесні. А Катерина, очікуючи улюбленого, «сидить у світлиці вишиває шовком рукава й рушника й усе у віконце поглядає, чи крутить пурга або це сніг тане, або теплом повіє».
Настала весна, зацвіли вже й вишні, чекає біля вікна дівчина, а його всі немає. Але от один раз увечері побачила вона на Дніпрі човен, що швидко наближалася до берега, і правил цим човном не її Семен. І почула вона від козака, що приплив, страшну звістку: під час бури на Дніпрі загинув її улюблений, коли вертався додому. Жахнулася Катерина. Придушено-тужливий тон оповідання передає щиросердечний стан побитої горем дівчини. Вернувшись до батька, сказала Катерина: «Тепер уже вільний мій наречений, батько». А на другий день попрощалася Катерина з батьком і сестрою, «одяглася в кращий одяг, постояла небагато під кучерявою вербою, де зустрічалися з улюбленим при місяці, та й кинулася у воду. Ранком стали шукати Катерину, побігли до води, а там тільки вінок маковий плаває, що сплела Катерина. Довго корив себе Максим і все повторював: «Катя! Котячи! Дитинка миючи гарна! Загубив я твої роки молоденькі!»
Оповідання «Максим Гримач», як і інші романтичні добутки, сповнені глибокого ліризму, фольклорної поетики. За до образа Катерини письменниця натхненно зобразила вірність у любові, а образ Максима Власника персоніфікує народний ідеал чесності й шляхетності