1.Як звали Кактуса?(Сашко Смик)
2.Коли Клим Джура і Сашко Смик почали сваритися?(Коли ще лежали у візочках)
3.На кого став схожий Сашко Смик після літніх канікул?(На гібрид жирафа і арангутангом)
4.на якому музичному інструменті грав Климко?(на скрипці)
5.Як Климко врятувався від Сашка?(провалився у чорну прірву)
6.Чому хлопчик не злякався польоту під землю?(все відбувалося як у комп'ютерній грі)
7.Де опинився Климко коли упав у прірву?(у секретній лабораторії ТТБ)
8.Що таке ТТБ?(Таємне товариство боягузів)
9.Як подумки він назвав своїх нових знайомих?(Жук і Заєць)
10.Який наказ віддала жінка хлопцю?(тренуватися)
Відповідь:
Не знаю чи є десь готова відповідь на це питання, але я особисто вважаю, що через весь твір червоною ниткою тягнеться одна лише думка. Славка Беркуту увесь час мучило питання: де і яке його "максимальне навантаження" і чи гідно він його витримає ?
Для нього максимальним навантаженням було не сварка з Юльком, з яким він дружив з дитинства, не те, що він дав слабину і не виграв юнацькі змагання, хоч перемога була так близько, не бій на шпагах, хоч він за це себе картав, а те, що йому приходиться безневинно оправдовуватися. І коли він таки прийшов на той ганебний шкільний суд - то це було його "маскимальним навантаженням" і він його витримав з честю.
Пояснення:
Цитата: Але син не погодився. Він навіть усміхнувся: — Ні, я не хочу ховатися. Я не винен у тім - навіщо мені ховатися? Пам’ятаєш, ти… тоді… тоді ти казав про максимальне навантаження? Ну от, не треба замість мене йти завтра в школу, тату!
Можливо я не права, але мені та здається
Вагомою є думка дослідника М.Мандрики про те, що питання освіти завжди цікавили І.Нечуя-Левицького як учителя. На Україні, в Польщі, Молдавії митець відчував складність навчання школярів "чужою" мовою Мабуть, саме тому й повстав проти русифікаторської політики запровадженої офіційною школою, протестував, щоб не пригнічували і не нехтували національною мовою. З цього приводу письменник написав кілька статей, серед яких стаття "Органи російської партії", у якій автор висміяв політику обрусіння з боку царського уряду. Він зазначав, що у школах запроваджували класичну грецьку і латинську мови, "щоб ними забивати голови учням, відволікати їх від революційного впливу передової європейської думки; проте грецька і латина вбивали в молоді не лише думку, а й здоров’я. Цей виступ проти реальної науки, натуральної історії, перешкоджав прогресу, тягнув школу назад".
Як писав І.Нечуй-Левицький, "Хто ж з нас буде любити того, хто зв’язує нам руки, суне нам свою мову, виганяє з України нашу українську національність, забороняє нам любити свій народ, дбати о його освіті? Хто ж подякує за таку ласку? Ми не хочемо ні "обрусіння", ні ополячення, не мадьяризації, хочемо зістатися русинами-українцями і не допустимо знущання над нами, робити експерименти всякої пропаганди над п’ятнадцятьма з половиною мільйонів нашого українського народу".
Національні почуття І.Нечуя-Левицького весь час травмувалися, бо він постійно відчував зневагу до української мови, культури. Тож не дивно, що національна ідея домінувала як у його художніх творах, так і літературно-публіцистичних статтях ("Сьогочасне літературне прямування", "Українство на літературних позвах з Московщиною"). Дожовтнева критика звинувачувала І.Нечуя-Левицького у пропаганді буржуазного націоналізму. Однак ми погоджуємся зі справедливою думкою дослідниці Н.Зінченко про те, що "весь "націоналізм" І.Нечуя-Левицького полягав, власне, у прагненні відстояти право народу говорити рідною мовою і розвивати свою культуру".