Мотря — розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова, вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках», — каже автор. Тривалий час вона змовчувала свекрусі, виявляючи свою чемність. І лише тоді, як відчула себе не господинею, а наймичкою в Кайдашів, її терпець увірвався. Захищаючи свою людську гідність, щоб «не з'їла свекруха, люта змія, вік молоденький», Мотря дедалі більше втрачає почуття міри. Вона стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. Після того як Мотря вибила око свекрусі, селяни почали кепкувати з Мотрі як із лютої жінки. Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: «Не можна, вона повибиває всім бабам очі».
Народ вагається між різними силами, провідник чітко здійснює свій історичний задум. з цього протистояння виникає глибока драма, бо роздертий навпіл народ (одна частина йде за мойсеєм і аароном, а друга — за датаном і авіроном) гине в «громадянській війні», тому що тривалою неволею витравлено в цих людях «святий вогонь волелюбності». їсти, спати, одружуватися, народжувати — ось головна дотеперішня суть життя народу, який до того ж пройнятий страхом перед ворогом. звісно, такий народ — не народ, а темна маса, якій голос божого веління не потрібен. звідси основна ідея поеми: той побачить вільну землю й заживе справжнім життям, хто звільнить свій дух від рабства, від внутрішньої сліпоти. нація, яка прагне волі, не повинна боятися будь-яких небезпек. збагнувши всю велич і вагу втрати, єврейський народ повстав, знищивши крикунів датана й авірона, і обрав своїм вождем конюха єгошуа. з цього моменту починається новий, уже переможний похід народу.
Ізнову прийшла зима із снігами, заметілями, морозами. закружляли в танці тендітні сніжинки, які повільно спускалися на землю, вкриваючи її пухкою ковдрою. одна із них впала біля вікна хатинки, де мешкав хлопчик. звичайно ж, її не помічали. адже вона була така ніжна, легка і прозора, мов пушинка. зате сніжинка бачила все: і як хлопчик встає, умивається, йде до школи, виконує і завдання. та найбільше їй сподобався той вечір, коли прикрашали ялинку. вона була така гарна, яскрава, із мигаючими вогниками. ялинка була схожа на мрію, одягнену в зірки. якось хлопчик відчинив вікно, і сніжинка з вітром потрапила до кімнати, впавши на одну з гілок ялинки. вона була щаслива, адже опинилася поряд з янголом, який теж висів на ялинці. чудового співу цього янгола ніхто не чув, як і голосу сніжинки. проте вони чули одне одного. янгол розказував сніжинці чудові історії про різдво, а вона зацікавлено його слухала. тільки трапилося щось дивне – сніжинка почала танути. в той час під ялинкою хлопчик розпаковував свій різдвяний подарунок, і сніжинка, яка вже перетворилася на крапельку води, впала з гілки на його щічку. хлопчик навіть не знав, що ця капелька ще хвилину тому назад була сніжинкою. тільки янгол з ялинки сумував за нею і співав свою найпрекраснішу пісню в пам'ять про неї. але ж його ніхто не чув… тільки сніг падав за вікном, а мороз малював гарні візерунки на ньому.
Мотря — розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова, вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках», — каже автор. Тривалий час вона змовчувала свекрусі, виявляючи свою чемність. І лише тоді, як відчула себе не господинею, а наймичкою в Кайдашів, її терпець увірвався. Захищаючи свою людську гідність, щоб «не з'їла свекруха, люта змія, вік молоденький», Мотря дедалі більше втрачає почуття міри. Вона стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. Після того як Мотря вибила око свекрусі, селяни почали кепкувати з Мотрі як із лютої жінки. Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: «Не можна, вона повибиває всім бабам очі».