Виписати з тексту новели м.коцюбинського " intermezzo" по два-три приклади зорових, слухових і запахових образів. яку роль вони відіграють в імпресіоністичному малюнку новели?
1)Навкруги ні душі. Тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною. Воно мені заважає. Що там? Я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип під їх вагою. Ну що ж, стійте собі на місці, спочивайте спокійно. Я не хочу про вас думати. Я краще ляжу. Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі. Може, і я обернусь тоді у бездушний предмет, який нічого не почуває, в «ніщо».
2)Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю. Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. І повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск.
3)Пізно я повертався додому. Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка. В складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний Ісав.
4)От-от, здається... Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так. Трійю-тіх-тіх... І не подібно. Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б'ють дзьобами в золото сонця? Грають на його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею поля?
Аліса — семирічна дівчинка, якій наснилися пригоди в підземній Країні чудес і Задзеркаллі, де вона зустрілася з різноманітними казковими і фантастичними персонажами, що живуть по своїй особливій логіці і весь час спантеличують розумну юну вікторіанку. Будучи втіленням всіх дитячих вікторіанських чеснот: чемності, привітності, скромності, стриманості, серйозності, відчуття власної гідності, Аліса одночасно зберігає в собі ту безпосередність і душевну відвертість. Світ нонсенсу, куди потрапляє Аліса, часто дратує її, дивні персонажі, з якими вона зустрічається, як правило, прискіпливі, дратівливі і образливі, проте їй вистачає здорового глузду, щоб примиритися з ситуацією, зуміти перевести розмову на іншу тему, дивуючись дивацтву світу, що відкривається перед нею, одночасно приймати його таким, як він є. Адже незважаючи на всю його дивність і уявну нез’ясовність, у світі Чудес і Задзеркалля царює своя бездоганна логіка.
Аліса — семирічна дівчинка, якій наснилися пригоди в підземній Країні чудес і Задзеркаллі, де вона зустрілася з різноманітними казковими і фантастичними персонажами, що живуть по своїй особливій логіці і весь час спантеличують розумну юну вікторіанку. Будучи втіленням всіх дитячих вікторіанських чеснот: чемності, привітності, скромності, стриманості, серйозності, відчуття власної гідності, Аліса одночасно зберігає в собі ту безпосередність і душевну відвертість. Світ нонсенсу, куди потрапляє Аліса, часто дратує її, дивні персонажі, з якими вона зустрічається, як правило, прискіпливі, дратівливі і образливі, проте їй вистачає здорового глузду, щоб примиритися з ситуацією, зуміти перевести розмову на іншу тему, дивуючись дивацтву світу, що відкривається перед нею, одночасно приймати його таким, як він є. Адже незважаючи на всю його дивність і уявну нез’ясовність, у світі Чудес і Задзеркалля царює своя бездоганна логіка. Це світ, де все розуміється буквально, де метафора позбавляється свого переносного значення, внаслідок чого каламбур таким навіть не відчувається, де парадокс виявляється результатом бездоганної логічної побудови. У забавних же пародійних віршах, що рясно зустрічаються в тексті, в знайомих за оригіналом логічних і граматичних зв’язках раптом виявляються зовсім інші, а то й просто безглузді слова. Вона смілива, дотепна та допитлива. Її цікавить геть усе, що відбувається навколо. У неї розвинена фантазія. Також вона помічає усе навкруги, часто акценуючи увагу на важливих речах і мінімальних деталях...
1)Навкруги ні душі. Тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною.
Воно мені заважає. Що там?
Я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип під їх вагою. Ну що ж, стійте собі на місці, спочивайте спокійно. Я не хочу про
вас думати. Я краще ляжу. Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі. Може, і я
обернусь тоді у бездушний предмет, який нічого не почуває, в «ніщо».
2)Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю.
Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного,
як текуча вода, пересипання зерна. І повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина
бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск.
3)Пізно я повертався додому. Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика
квітка. В складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний Ісав.
4)От-от, здається... Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так. Трійю-тіх-тіх... І
не подібно.
Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б'ють дзьобами в золото сонця? Грають на
його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею
поля?
Разберись сама, где какие образы)