В козацьких піснях підкреслена непокірність молоді, що не хотіла закріпачення і вибирала життя, повне тривог і небезпек, але вільне, тому й покидала рідні місця «не з добра, не з розкоші, а з великого лиха», В піснях цього циклу часто йдеться не про вчинки, а про емоції героя. Єдиний вірний товариш козака — його бойовий кінь:
...що її головах ворон кряче, а в ніженьках коник плаче...
Кінь йде й за труною свого господаря:
...козака несуть і коня ведуть, кінь головоньку клонить...
Битва у козаків асоціюється з бенкетом, з мостінням мостів, греблі, з оранкою чи сівбою. Такі метафори за походженням дуже давні, до них звертався ще автор «Слова о полку Ігоревім». Для пісень цього циклу типові образні вислови, побудовані на основі слів «кров», «кривавий»: «крівльою обілляний» козак, «із меча кровця капле», гора «кров’ю закипіла» і т. д. Дорогою ціною — кров’ю і життям — платив народ за волю.
...не плач, мати, не журися, та вже твій син оженився, та взяв собі паняночку, в чистім полі земляночку...
Окремі образи, символи, метафори й мовні кліше з поетичного арсеналу козацьких пісень зустрічаємо в інших циклах та жанрах.
Ми часто говоримо слова: спілкування, спілкуватися. А що це означає, якщо вдуматися?
Поняття «спілкування» в психології уживається найчастіше стосовно міжособових контактів.
Заглянемо в словник:
Спілкування — це взаємодія два або декількох чоловік, які обмінюються інформацією або ж взаємодіють в практичній діяльності.
Відомий філософ Л. Фейєрбах визначав значення спілкування таким чином: «Спілкування ушляхетнює і прославляє, в товаристві чоловік мимоволі, без жодного удавання тримає себе інакше, ніж наодинці».
Мені здається, що спілкування — це не тільки взаємини, контакт між людьми, які пізнають один одного, обмінюються інформацією і переживаннями з метою взаєморозуміння і взєморегулювання поведінки, але це і головна умова б існування і розвитку людей.
Багато знаменитих людей говорять із цього приводу наступне:
«Чим більш різноманітно і гармонійно розвинена людина, тим більше готова вона до щастя. Для нього мир багатий, захоплюючий, а головне — добрий і відкритий. Він схожий на будинок друзів: що хочеш — візьми, що цінуєш — віддай. А для людини вузької, обмеженої мир — як величезне місто в абсолютно незнайомій країні. Всі вулиці відкриті, а йти по ним страшно, бо невідомо, куди ведуть. І запитати когось — не знаєш мови... Гармонійній людині легко в спілкуванні: йому не треба шукати теми для розмови. А спілкування — це наше, якщо так можна виразитися, соціальне дихання» Л. Жуховицький.
«Є тільки одна справжня цінність — це зв'язок людини з людиною» А. де Сент-Екзюпері
«Дитина у момент народження лише кандидат в людину, але він не може їм стати в ізоляції: йому потрібно навчитися стати людиною в спілкуванні з людьми» А. П'єрон
«Я виникаю, питаючи і відповідаючи, з питання і відповіді» Б. Брехт
«Той, хто думає, що може обійтися без інших, сильно помиляється; але той, хто думає, що інші не можуть обійтися без нього, помиляється ще сильніше» Ф. де Ларошфуко
Збірка «Зів’яле листя», що побачила світ у 1896 р., пройнята захопленням красою жінки й високим, трагічним почуттям кохання. Це — провідні мотиви книжки. Їїжанр, за визначенням самого автора, — «лірична драма». «Зів’яле листя» — не збірка розрізнених віршів, а цілісний твір із наскрізним любовним сюжетом. Композиційно складається з трьох «жмутків» (уже в такий б продовжується символіка назви), кожний з яких складається з двадцяти поезій. Перший «жмуток» був написаний раніше й уміщений ще в збірці «З вершин і низин», тепер до нього додалися два нові. В основі ліричного сюжету — болісні переживання юнака, викликані нерозділеним коханням. Три «жмутки» віршів (мов три дії драми) розкривають три душевні стани героя. 1. Перший «жмуток»- — палке кохання без надії на взаємність. Героя мучить самотність і сум. Світло приходить на зміну темряві в його душі й навпаки. І все ж крізь хмари відчаю пробивається промінчик сподівання на’ щастя. 2. Другий «жмуток» найбільш оптимістичний, кохання в душі героя спалахує з новою силою, дарує віру, радість життя, але… ненадовго. 3. Третій -«жмуток» — розв’язка драми: кохана стає дружиною іншого, щира любов зневажена, надії на щастя остаточно втрачені. Герой більше не знає, для чого жити. Дійшовши до краііньої межі відчаю, він накладає на себе руки. Так ще раз повторюється доля молодого Вертера — героя відомого роману Й. В. Ґете, що про нього згадує автор у передмові.
...що її головах ворон кряче, а в ніженьках коник плаче...
Кінь йде й за труною свого господаря:
...козака несуть і коня ведуть, кінь головоньку клонить...
Битва у козаків асоціюється з бенкетом, з мостінням мостів, греблі, з оранкою чи сівбою. Такі метафори за походженням дуже давні, до них звертався ще автор «Слова о полку Ігоревім». Для пісень цього циклу типові образні вислови, побудовані на основі слів «кров», «кривавий»: «крівльою обілляний» козак, «із меча кровця капле», гора «кров’ю закипіла» і т. д. Дорогою ціною — кров’ю і життям — платив народ за волю.
...не плач, мати, не журися, та вже твій син оженився, та взяв собі паняночку, в чистім полі земляночку...
Окремі образи, символи, метафори й мовні кліше з поетичного арсеналу козацьких пісень зустрічаємо в інших циклах та жанрах.