Часто населення тієї чи іншої країни ставиться до рідної мови байдуже або навіть зверхньо, вважаючи її пережитком минулого, непотрібним відголосом бувальщини або ж зайвим елементом у повсякденному житті. Але чи правильно це? Чи можемо ми зневажати мову предків, не завдаючи шкоду самим собі? Я впевнена: ні.
Я вважаю, що рідна мова — це те життєдайне джерело, яке щодня живить наш внутрішній світ, підіймає рівень духовності, окультурює всіх разом та кожного особисто. Адже що таке людина без рідної мови? Це не ліберальний представник модної нині течії космополітизму, це не «громадянин світу», але це тварина без походження, безкультурний, невихований звір без роду та племені. Він не може стати своїм усюди, тому він усюди чужий.
Маю до Вас лише одне питання: що зближує людину з рідною країною? З народом? Із землею? Це мова й ніщо інше. Якщо брати на прикладі окремої країни, то моя Батьківщина чудово ілюструє важливість володіння рідною мовою. Українською проводяться всі релігійні та традиційні обряди. У 90% сучасних молодших та середніх навчальних закладах навчання відбувається українською мовою. В усіх престижних вищих навчальних закладах українська мова — єдина робоча. І це не є засиллям, популяризацією чи пропагандою. Це вибір. Свідомий вибір. Мова національних меншин на території України сприймається в усіх колах та спільнотах, але державній надається найвища пріоритетність.
Я не стверджую, що неньчину мову треба повсякчас й усюди пхати, ні. Світ глобалізується, і, щоб встигнути за ним, потрібно володіти не однією мовою. За статистикою, усе доросле населення нашої країни знає не лише свою рідну, а й російську, англійську, німецьку чи всі відразу. Очевидно, що не любити українську й не використовувати її в повсякденному житті — це абсолютно різні речі. Ви можете розмовляти тією мовою, якою Вам зручно, але любити свою рідну я вважаю обов’язком кожного громадянина.
Чесно кажучи, я взагалі не розумію, як можна не поважати рідну мову. Адже саме вона є тією стежкою в далекі часи, якою ми так хочемо пройти, щоб дізнатися більше про самих себе. І як можна цю стежку засипати землею? Адже ігноруючи власне минуле, людина власноруч позбавляє себе сучасного та обриває всі нитки, що ведуть до майбутнього.
Тож люди, будь ласка, любіть українську мову. Не для когось іншого, не на показ, а для себе. Люди, не обривайте нитки. Не губіть душу.
Кожен з нас має особисті уявлення про цінності в житті людини. Дехто живе згідно з тими заповідями, що записані ще у Біблії, але сучасне життя інколи і таких людей змушує нехтувати біблійними заповітами, а дехто і зовсім про них не має гадки. Але з будь яких обставин тільки від нас залежить , як складеться наше подальше життя і яке місце буде зайнято нами у суспільстві. Чи стане воно подібно бур’яну, який заважає рости іншим рослинам та лише засмічує подвір’я, чи буде воно схожим на прекрасну квітку, найкращу прикрасу двору. Чи залишимося ми прикуті до землі, не в змозі навіть на трішечки від неї відірватися, щоб у повній мірі осягнути її велич, чи в нас виростуть крила і ми наче птахи, піднімемося над усім світом, щоб з висоти пташиного польоту милуватися невимовною красою нашої землі, неосяжністю нашого життя. Наприклад, видатному письменнику нашої сучасності Б. Олійнику, на мій погляд, вдалося піднятися над землею і дуже багато розгледіти. Побачив він не тільки простори нашої батьківщини, але й добре розгледів людей, що її населяють. Вважаю, що йому сподобалося не все. Бо є ще багато таких представників нашого суспільства, яких і людьми складно назвати. Вони геть забули про людяність, про душевне тепло, любов до ближнього і милосердя. Такі люди намагаються будувати своє життя за якимись незрозумілими цивілізованому суспільству принципами, відкинувши поняття совісті та честі. Вони не намагаються навіть на мить замислитися над злободенними питаннями та ніколи не ламають голову над своїми вчинками. Вкрасти – і якщо ти не попався – це добре, нагримати на когось без усякого поводу – ще краще. Таких людей бояться діти, їх не люблять дорослі, та й тварини їх обминають десятою дорогою. Для таких нелюдів немає нічого святого, навіть вбити вони можуть лише за те, що хтось їм попався під гарячу руку. Але як це не дивно, вони щиро вважають, що живуть правильно, що існують за істинно вірними принципами, і не мають ніякого бажання розкрити очі, зупинитися хоча б на мить та подивитися на своє життя очами сторонніх людей. Саме такі люди мають лише фальшиві цінності, які заважають нормально жити не тільки їм самим, але й тим, хто знаходиться поряд з цими людьми. Ти таке вчинив, Що і статті у кодексі немає .., Ти ж найсвятіше – небо – дядьку, вбив, А це вже вище від людського суду. Не менш важливе, ніж моральні принципи, у житті любої людини є здоров’я. Дехто вважає, що головне у житті людини – це матеріальний достаток та багатство, влада та змога вирішувати людські судьби, але він дуже помиляється, бо це фальшиві цінності. Бо коли в тебе немає здоров’я, то його не купиш ні за які гроші, а коли ти помираєш, то ніяка влада над людьми не зможе подовжити твоє життя. І навіть коли ти найбагатша у світі людина, але в твоєму житті немає вірних друзів, які б були здатні за першим покликом прийти тобі на до навряд чи ти станеш щасливою людиною. Тому, на мій погляд, істинними цінностями у нашому житті є особисте здоров’я та добробут рідних, добрі взаємовідносини з людьми, друзі та справа, якою займаєшся з задоволенням.
1. БиографияРодился в Судовой Вишне (ныне Львовская область). Биографические данные о Вишенского очень скупы. Был высокообразованным человеком своего времени. Молодым проживал некоторое время в Луцке. Известно, что в зрелом возрасте Иван Вышенский жил в городах Волыни, Галичины и Подолья. Примерно в 70-х гг 16 в., Не мирясь с феодальным строем Речи Посполитой, стал монахом Афонского монастыря в Греции, был в те времена центром православного монашества на Востоке. Отсюда он посылал в Украину послания, в которых выступал против окатоличивания и ополячивания Украине, убедительно заявляя, что украинский народ никогда не покорится кровавым гнетом. Находился в живых отношениях со Львовским братством. Литературную деятельность начал одновременно с Острожской группой полемистов. Произведения Вишенского выражали освободительные стремления народа. На Афоне писатель прожил более сорока лет: жил в нескольких монастырях, потом осел в скиту - небольшом жилище монахов-отшельников, расположенном вдали от основных монастырских зданий. Спрятавшись от всего мира, он дал обет молчания, однако не сдержал его: почувствовав тоску по родной земле и взвесив на призывы украинской братств, в 1604 г. прибывает в Украину.Прожил 2 года во Львове, потому разошелся взглядами с руководителями братства. Находился в Унивском монастыре, откуда 1605 направил послание Домникия, посвященное полемике с влиятельным членом львовского братства Юрием Рогатинцев. Жил в Манявскому скиту в Иова Княгиницкого. 1606 г. вернулся на Афон. Здесь он приказал замуровать себя в каменной пещере. 1615-1616 гг - последний известен произведение "Позопище мысленное". Он впервые в литературном произведении показал жизнь низших слоев общества - крестьянства. "Второе рождение" Вишенскому дал И.Франко. Сам Франко написал поэму "Иван Вышенский".Известно всего 16 произведений. В 1590-х годах были написаны выдающиеся из них, направленные против Брестской церковной унии. 1598 в острожской "Книге" напечатал послание самого Константина Острожского и православных, написанное Вишенским от имени монахов Святой Горы. Около 1600 г. на Афоне он составил сборник - "Книга", куда вошли "извещение краткое", "Писание до всех обще, в Лядской земли живущих", послание князя Константина Острожского и к епископов, кроме того "обличения диавола-миродержца", "Совет" и др.. . В 1600-1601 гг Вышенский написал "Краткословный ответ" Петру Скарге.В молитвах и размышлениях примерно в семидесятилетнем возрасте писатель умер. 2. ТворчествоСамые известные произведения: Послание к епископам ..." (Всего написал 16 произведений, из которых - 13 посланий).Произведения Вишенского определяются украинской полемической литературе 16-17 вв. не только исключительным литературным талантом автора, но и его своеобразной позицией. Вышинский не ограничивался борьбой с католицизмом и унией. Исходя из принципов византийского аскетизма, он остро критиковал весь тогдашний церковный и светский строй и требовал простоты древнехристианского братства, как осуществление Царства Божьего на земле. Вышенский отвергал, в частности, светское образование и народные старинные обычаи, как языческие. Вышенский пользовался формами церковных посланий, диалога и полемического трактата, постоянно соединяя эти жанры.В своих произведениях Иван Вышенский рисовал красочные, часто гиперболические, оскорбления нравственного упадка высших слоев, в частностидуховенства, противопоставляя им "бедных подданных" и простых монахов. Умиление, эмоциональный чередуются здесь с острой сатирой, сарказмом. Накопление эпитетов, сравнений, вопросов и призывов, ироническое представление бытовых деталей, богатство словаря, использование живого народного языка придавало произведениям Вышенского яркости и эффектности. Стиль Ивана Вышенского, который происходит от византийской проповеди, но родственный и с литературной манере современных ему полемистов - украинский (с острожского кружка) и польских (П. Жалобы, М. Рея) - "приближается к лучшим образцам барочного стиля" ( Д. Чижевский). 3. ФилософияВышенский Иван-демократ, пламенный патриот, гуманист. Часто под теологической оболочкой провозглашал идеи социального равенства. В егомировоззрении заметны материалистические тенденции. В своих посланиях с Афона обличал православных епископов-предателей, римо-католическое иуниатское духовенство, польских и украинских феодалов-крепостников, выступал против окатоличивания и ополячивания трудящихся масс Украины. Он считал, что труд крепостных является источником всего богатства господ, выступал против эксплуатации крестьян феодалами и духовенством. Оценки В. событий и лиц конца 16 - начала 17 вв. имеют исключительный интерес для исторической науки. В. - мастер ораторско обличительного стиля. В его посланиях были образцы реалистического изображения действительности. Творчество В. влияние на развитие жанра сатиры в Украинской литературе. Глубокий знаток творчества писателя И. Я. Франко написал поэму "Иван Вышенский". Произведения В. изучали А. Крымский, М. Сумцов, М. Грушевский, М. Возняк.
Часто населення тієї чи іншої країни ставиться до рідної мови байдуже або навіть зверхньо, вважаючи її пережитком минулого, непотрібним відголосом бувальщини або ж зайвим елементом у повсякденному житті. Але чи правильно це? Чи можемо ми зневажати мову предків, не завдаючи шкоду самим собі? Я впевнена: ні.
Я вважаю, що рідна мова — це те життєдайне джерело, яке щодня живить наш внутрішній світ, підіймає рівень духовності, окультурює всіх разом та кожного особисто. Адже що таке людина без рідної мови? Це не ліберальний представник модної нині течії космополітизму, це не «громадянин світу», але це тварина без походження, безкультурний, невихований звір без роду та племені. Він не може стати своїм усюди, тому він усюди чужий.
Маю до Вас лише одне питання: що зближує людину з рідною країною? З народом? Із землею? Це мова й ніщо інше. Якщо брати на прикладі окремої країни, то моя Батьківщина чудово ілюструє важливість володіння рідною мовою. Українською проводяться всі релігійні та традиційні обряди. У 90% сучасних молодших та середніх навчальних закладах навчання відбувається українською мовою. В усіх престижних вищих навчальних закладах українська мова — єдина робоча. І це не є засиллям, популяризацією чи пропагандою. Це вибір. Свідомий вибір. Мова національних меншин на території України сприймається в усіх колах та спільнотах, але державній надається найвища пріоритетність.
Я не стверджую, що неньчину мову треба повсякчас й усюди пхати, ні. Світ глобалізується, і, щоб встигнути за ним, потрібно володіти не однією мовою. За статистикою, усе доросле населення нашої країни знає не лише свою рідну, а й російську, англійську, німецьку чи всі відразу. Очевидно, що не любити українську й не використовувати її в повсякденному житті — це абсолютно різні речі. Ви можете розмовляти тією мовою, якою Вам зручно, але любити свою рідну я вважаю обов’язком кожного громадянина.
Чесно кажучи, я взагалі не розумію, як можна не поважати рідну мову. Адже саме вона є тією стежкою в далекі часи, якою ми так хочемо пройти, щоб дізнатися більше про самих себе. І як можна цю стежку засипати землею? Адже ігноруючи власне минуле, людина власноруч позбавляє себе сучасного та обриває всі нитки, що ведуть до майбутнього.
Тож люди, будь ласка, любіть українську мову. Не для когось іншого, не на показ, а для себе. Люди, не обривайте нитки. Не губіть душу.