Щодня ми спілкуємося і взаємодіємо з різними людьми та соціальними групами (сім'я, трудовий колектив та ін.) Важко собі уявити однакове взаємодію в різних соціальних групах і з різними людьми, звичайно, ми ведемо себе по-різному, тому що при різних взаємодіях наше становище залежить від взаємин з іншими, ми відбираємо варіанти поведінки, опановуючи в тій чи іншій мірі необхідними якостями.
Світ складається з безлічі позицій, що знаходяться в постійних самооновлюватися взаємодіях. І входячи в цей світ кожна людина прагне утвердити себе в певній соціальній позиції. Розглянемо, як і наскільки впливає на поведінку людини система соціальних взаємодій.
Кожна людина, включаючись у систему соціальних взаємодій, повинен виконувати певні соціальні функції: педагог - викладати, студент - вчитися, підприємець - організовувати виробництво і керувати ним і т.д.
Для виконання конкретних функцій у ході соціальних взаємодій на людину накладаються певні (функціональні) обов'язки; разом з тим людина наділяється певними правами, привілеями, владними повноваженнями. Людина, виконуючи ту чи іншу функцію, у рамках системи взаємодій займає (або претендує на) певну соціальну позицію - ця позиція називається соціальним статусом.
Объяснение:
думаю норм
Історія розвитку української літератури мала такий же надзвичайно складний, самобутній шлях, як історія країни в цілому. Література зберігає та передає загальнонаціональні, загальнолюдські цінності від покоління до покоління, збагачує наш внутрішній світ, виховує естетичний смак, розвиває інтелект, кругозір. Українцям є чим пишатися, адже література впродовж століть довела свою унікальність, бо попри всі гоніння й несприятливі історичні умови продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування. Сьогодні, коли наша держава є незалежною, ми маємо можливість вільно знайомитися із творами поетів і письменників, які ціною власного життя відстоювали колись своє право на творчість. їх біографії є яскравою ілюстрацією тих складних і трагічних для України часів.
XX століття для української літератури — дуже плідна пора, яка дала нашій культурі багато талановитих митців і геніальних творів. Мистецькі пошуки цілої плеяди молодих прозаїків хоч і знаходяться на різних полюсах ідейно-естетичних уподобань літератури 20-х рр., однак об’єднуються на основі характерних для цієї епохи принципів змалювання людини й світу в провідних творах. У межах імпресіонізму, інтелектуального реалізму, неоромантизму Г. Михайличенко, М. Хвильовий, М. Івченко, В. Підмогильний моделюють складну внутрішню драму особи з розколотою свідомістю, відтворюють динаміку внутрішніх змін «я» героя. Спільними естетично-стильовими засадами творчості прозаїків 20-х років XX ст. стала концепція людини нової епохи, яка відчуття самотності та непотрібності поєднувала з «активним романтизмом» вітаїстичної закоханості у буття загалом і майбутнє зокрема. Поняття «відродження й становлення» є основним в етичній моделі героїв епохи революції та громадянської війни, що відображає й романтичне самоствердження персонажа в нових суспільних реаліях, і трагізм його відірваності від універсальних першооснов буття.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/harakteristika-miroslavi-z-tsitatami-zahar-berkut/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua