Енеїда” – це справжня енциклопедія життя українського народу. “Мало не кожна строфа поеми для тих, хто уміє ту енциклопедію читати, може розгорнутися в цілу наукову розвідку про той чи інший аспект сучасної І.Котляревському дійсності. Письменник завжди дотримувався правди життя, яка повнокровно струмує в кожному рядку поеми. Зрозуміти предмет, явище, подію, ім’я, назване в поемі, – тільки половина справи. Друга, не менш важлива, – з’ясувати, в якому контексті твору, а разом з тим і реальної дійсності, історичної доби постає все, що складає зміст поеми. У ній не те, що строфи, – рядка, жодного слова немає, вжитого просто так, для зв’язку між епізодами. Все працює, все несе смислове навантаження, кожне слово – там, де йому належить бути. І в усьому – виняткове знання буття українського народу, його психології, його характеру” (О.Ставицький).
За влучним висловом Валерія Шевчука, всю тканину “Енеїди”, “як коштовний килим, виткано з візерунків літератури бароко й української народної творчості: пісень, казок, героїчного епосу, все це приправлене традиційним класицизмом. “Енеїді” Котляревського судилося стати епохальним твором, що посприяло суспільно-естетичній традиції, у нас трохи й запізненій, – засвоєнню народної мови як основної літературної, а всі інші звівши до другорядних: польську та книжне язичіє в Західній чи російську в Східній Україні, також книжну та латинську в Закарпатті… Із цього погляду “Енеїда” й справді стає твором не давньої, а таки нової літератури, а коли говорити вже зовсім точно, то вона завершила в собі літературу давню й породила нову, отже, стала ніби своєрідним птахом Феніксом нашої літератури в час його згоряння та воскресіння. Що за легендою відбувалося в одному гніздові і водночас”.
“Енеїда” мала великий вплив на формування самосвідомості українського народу, на її зростання. Твір поширювався в рукописних копіях, бо тираж опублікованої “Енеїди” був досить малий. Але ще й до появи її в друці, твір читали в рукописному вигляді. Він став популярним. “Україна з захопленням читала чудовий твір могучого пера, – писав біограф Котляревського С.П.Стеблін-Камінський: легкість розповіді, вірність барв, тонкі жарти, живі ескізи звичаїв, побуту були в повній мірі нові, чарівні…
Змальовуючи з натури свої картини, автор ніде не схибив проти істини: народність відбивається в його поемі, немов у дзеркалі, тут є і сувора мораль, і простота, і високе сердечне почуття”.
Одною з найголовніших речей в нашому житті є любов. Почуття, яке оспівують у піснях, про яке скла змальовують у картинах та віршах. Без неї ми не уявляємо свого буття.
Любов між двома людьми народжується з маленької симпатії, повільно переростаючи в щось більше. Це коли людина тобі небайдужа, тобі настільки цікаво з нею, що ти не хочеш з нею розлучатися. Не помічаєш маленькі недоліки та загалом сприймаєш її такою якою вона є.Кожен, напевно бачив закохану людину. До чого ж щасливі в неї очі! Вона ніби летить над землею, даруючи всім навколо якусь світлу радість. Закохана людина здатна на будь-якій подвиг і нерідко відкриває в собі талант до цікавого заняття.
Та любов буває різною. Наприклад, любов батьків до своїх дітей. Це, напевно, саме щире і краще почуття на світі. Ти можеш бути впевненим, що батьки ніколи не зрадять і завжди будуть поруч. Хоча і любов між батьками й дитиною не схожа на почуття між чоловіком і жінкою, це, безсумнівно, не менш захопливе явище.
Існує ще любов до Батьківщини, до рідного краю в якому ти народився. Де любо все що там є: дерева, луги, поля. В мене, наприклад, особливі почуття до мого отчого дому. Мені дорого все, що з ним пов'язано. Я дуже люблю свою сім'ю і знаю що вони люблять мене теж.
Насправді видів кохання є безліч - це і дружнє кохання, між бабусями та дідусями і їх онукам, та навіть любов до природи та до домашніх улюбленців.
Коли любов взаємна це прекрасно, але дуже часто трапляється навпаки. Нерозділене кохання дуже сумна річ, особливо в підлітковому віці. Коли молодим людям здається що це найбільша трагедія в їхньому житті. Це звичайно дуже сумно, але, як говорять у народі, "серцю не накажеш". Та часто така людина втрачає сенс життя і стає до всього збайдужілою. З часом любовні рани затягуються, залишаючи по собі неприємні згадки. Буває що після цього серце вже не здатне знов покохати. Та я вважаю що з цим потрібно боротися. У кожної людини є її друга половинка. Потрібно лише набратися терпіння і трохи почекати. Любові в цьому світі вистачить на всіх.
Звичайно кохання це важка праця. Пари, які багато років живуть у шлюбі, кажуть, що спочатку потрібно навчитися терпіння, повазі, бути небайдужим до проблем свою коханого. Це не так вже і важко. Адже коли на життєвому шляху зустрінеться людина, яка заполонить твоє серце, для неї захочеться робити все. І кожного дня змінюватися на краще та дарувати їй своє кохання.
ная о том что если они будут плавать в воде то они станут ракушками и будут ими до конца света.так появился ракушки.и этот ангел начал скучать и тоже полетел на реку,но он не знал то что он превратится в ракушку и он стал ей.теперь я хожу по берегам и ищу ее. несли вы найдете белую ракушку то сообщите мне