Лариса була допитливою та обдарованою, адже у чотири роки вже читала, поступово вивчила десять іноземних мов. Ще зовсім малою попросила батьків називати себе Лесею. У дитинстві любила гратися зі старшим братом Михайлом, чудово грала на фортепіано, співала й танцювала, вишивала й виготовляла іграшки. Дівчинка зростала в атмосфері любові до української мови, культури, звичаїв і традицій, у родині часто влаштовували літературні й народні свята, а Леся була їх сценаристом, режисером і костюмером. У дев'ять років написала першого вірша «Надія» для своєї тітки, засланій за політичні погляди до Сибіру. Поетеса зростала щасливою у гарній родині.
Але сталося так, що на Водохреща в Луцьку вона так захопилася святом, що не помітила, як замочила ноги в крижаній воді. Відтоді боротьба за життя, долання нестерпного фізичного болю спочатку ноги, потім — руки, а далі ускладнення — туберкульоз кісток, легень, нирок – не покидали її. Тому ще змалку Леся Українка засвоїла науку: аби не плакати, треба сміятися.
Герої твору є носіями найкращих рис характеру людини - захисника Вітчизни. Їм властива - нескореність, твердість духу та волелюбність. Це люди, які незважаючи ні на що готові пожертвувати своїм життям, заради кращого життя своїх нащадків. Вони були дуже добрими бійцями.
Мені дуже сподобався цей твір, оскільки він вчить нас бути не байдужими до нашої долі, бути справжніми патріотами своєї країни, не боятися нічого і йти тільки вперед. Я вважаю, що тільки ми власними силами можемо змінити свою долю на краще.