Він з своїм другом Грициком потрапляє у різні пригоди. Що б не трапилося з друзями, він виявляє самостійність, наполегливість, кмітливість, дорослість. Санько не вважає себе дитиною, він, хоч і малий, але вже може бути справжнім козаком і битися з татарами нарівні з своїми товаришами. Він вправно скаче на коні, може ходити в розвідку і залишається непоміченим.
Він дуже жалісливий до свого вчителя і старшого друга – діда Кудьми. Намагається врятувати діда від неминучої смерті, а коли той все ж помер, Санько тяжко переживає цю втрату.
Мені сподобалося в цій книжці все, усі пригоди. Один з них, дуже яскравий, епізод із страшною хижою дикою кішкою: «Санько напружено вдивлявся у сіру пляму, котра піднімалася вгору.«Не лізь, - подумки умовляв він її, як ото нещодавно курчат на своєму подвір’ї. - Ти ж сита. Навіщо тобі ще й ми? Ну, не лізь же далі, зупинися!»У відповідь почулося зле сичання. Два вогники блиснули у Саньків бік. Та він був ладен присягнутися чим завгодно, що сіра пляма завмерла!«Молодець, - подумки продовжував він говорити з дикою кішкою. - Йшла б ти собі до лісу, га? Ну, що тобі варто це зробити? Там же поживи скільки завгодно. Ну, йди тебе, йди геть!…»Він уявив, як дика кішка, зупинившись, почала роздумувати, що їй робити далі. Потім вона розвернулася і поволеньки стала спускатися по стовбуру…За мить під Сторожовим дубом почулося м’яке гупання.- Пішла! - зраділо видихнув Грицик». Хотілося б, щоб більше було таких людей, як Санько, у наш час. Україна могла б пишатися ними.
оловним персонажем є дівчинка. Вона школярка, як і ми. Справжнє ім’я дівчинки Галя, але усі рідні та знайомі кликали Аля. Таке імення і прижилося. На вигляд вона була звичайнісінькою : «ластовиння на носі, дві кіски, ямочки на щоках. І морозиво любила, як усі». Ходила до школи. І характер мала б гарний, якби не одна дуже погана риса. Все, за що бралася, не доробляла до кінця. З причини чи без причини завжди відкладала на потім. Навіть випадок з подарунком для бабусі, а був це недошитий рушничок, нічого не навчив Алю. Ну, присоромлена прийшла вона додому. Сказала: «ось візьму голку й навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..», але обіцянка знову залишилася лише словами, вона і не думала доробляти рушничок. І, можливо, Аля надовго залишалася такою, якби не пригоди у казковій країні Недоладії. Тут вона зустріла друзів: Недоладька та Недопопелюшку. У дивній країні мусила сама відповідати за свої вчинки, проявляти кращі риси, виправляти погані. Аля вміє міркувати, є кмітливою, адже не розгубилася, хоч шлях був страшенно покручений і весь у вибоїнах. «Але який би він не був, раз він є, то мусить кудись вести», — подумала Аля й рішуче рушила вперед.