1.Настуся сподівається на свободу:
"Вона не надіялася ніколи, що буде мати нагоду в чотири очі говорити з могутнім падишахом і може випросити у нього свобідний поворот до рідного краю. Чула всіми нервами, що ся молода людина здібна до благородних учинків."
2.Смілива Настуся по відношенню до султана:
"Не тульки палати, йле й уся твоя земля - від тихого Дунаю до Базри і Багдаду, і до кам'яних могил фараонів, і по найдальші стійки твоїх військ і у пустинях. І не тульки земля, але й води, по котрих бушують розбишацькі судна."
3.Відчуття Настусі:
"Вона жіночим інстинктом відчула, що доволі глибоко загнала йому в нутро солодку, але затроєну стрілу першого враження симпатії і любові. І відчувала, що він зараз спробує виривати з серця ту стрілу..."
4.Схожість Насті до матері Сулеймана:
"Він ще не зустрічав у своїм житті жінки, котра бульше пригадувала б йому матір, ніж ся невольниця. Вже був певний, що вано й тільки вона потрапить виступати супроти нього так само лагідно й так само твердо, як його мати, котра одинока говорила йому одверто правду в очі, коли стрілив якогось бика без пороху."
Українська мова славиться своєю мелодійністю і співучістю. Українська народна пісня здавна вважається душею українського народу, його скарбом і гордістю. Вона як реліквія переходила з покоління в покоління. Великий український поет-драматург Михайло Стельмах часто писав у своїх творах, що українська пісня йде з українцем від народження до самої смерті, бо немає такої події, такого почуття яке б яскраво не відобразилося б в український пісні. За всю свої історію українській народ склав так багато пісень, що не вистачить цілого життя, щоб всі їх вивчити і заспівати.
Объяснение:
Для зображення комічного застосовуються певні засоби. Перелічимо основні з них і визначимо, які саме використовує письменник в оповіданні.
— Сполучення в реченні слів, що означають різнорідні поняття;
— неправильне розуміння міжмовних омонімів;
— використання або розуміння метафоричних фразеологізмів у прямому значенні;
— використання каламбурів — гри звуків або слів;
— вживання пестливих слів, займенників середнього роду і дієслів у третій особі однини стосовно особи з метою висміювання;
— використання гіперболи;
— іронія — вживання слів у протилежному значенні;
— парадокс — сполучення несумісних понять, що виключають одне одного;
— макаронічна мова — змішання й перекручення слів різних мов;
— народна етимологія — перекручення персонажем слів, вимова яких для нього важка;
— жартівливі народні прислів’я та приказки;
— дитяча етимологія — шепелявість, картавість та інші вади у мові дітей;
— урочистий тон і використання відповідних засобів при зображенні буденних подій, описі звичайних предметів;
— використання політичних або наукових термінів для зображення побутової події чи щоденної роботи;
— змішання різних стилів літературної мови;
— характеристичні прізвища;
— пародія;
— комічна ситуація, подія, монолог, діалог, герой, деталь.
4. Пошуково-дослідницька робота.
(Проводиться самостійно під керівництвом учителя або учнів-асистентів).
Завдання: відшукати засоби комічного, що їх використовує Олекса Стороженко в оповіданні «Скарб», зробити висновки.
Просторічні та лайливі слова (телепень, скажена, орав здорово); комічні порівняння, фразеологізми (як той пуцьвірінок, буцім з його чортяка лика дере, як на живіт кричить, як горох з мішка); гіпербола (не випускає мати сина надвір цілий рік — то холодно, то жарко, то сиро); вживання середнього роду (його вигнало та розперло);
комічний портрет («Лика широка та одутлувата, як у того са-логуба, а руки білі та ніжні, як у панночки»);
іронія («заснув манесенький»);
комічні ситуації («…Вийде в садок, ляже під грушею, а часом, глянувши угору, трошки й розсердиться: «Бісові груші,— пробубонить,— які спілі, і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде у рот»»);
прізвисько Лежень;
комічна подія (скарб захований у дохлому хорті, якого хлопці жартома вкинули Павлові до хати);
комічне прислів’я («Хвалить шинкар п’яницю, а дочки своєї за його не віддасть!»)
Висновки: гумористичне, викривальне зображення головного героя оповідання «Скарб» автор подає, вдаючись до різноманітних засобів, які допомагають викликати відразу до людини, котра нічого у своєму житті не зробила доброго, прожила марно й безцільно, користуючись плодами праці інших.