Усна народна творчість — це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку. Використання вікового досвіду народу завжди допомагало нашим письменникам. Починаючи від Котляревського, ми можемо побачити в їхніх творах яскраві зразки народної мудрості, цього невичерпного й справді цілющого для художника джерела.
Фольклор бере свій початок ще з тих часів, коли не було ні писемної літератури, ні письма взагалі. Усна народна творчість слугувала народу для власних потреб, як-то: колискові, казки, загадки, примовки. Вони мали прищепити дитині любов до народної творчості, надати їм зразки моральної норми поведінки, сформувати естетичні смаки.
Протягом століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас ліричну поезію — думи та пісні. Ці перлини народної творчості не втратили і ніколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них відбито світогляд народу на кожному етапі його історичного розвитку, його моральноетичні погляди, естетичні смаки.
Основний пафос дум — оспівування ратних подвигів українського народу, проповідування здорової суспільної та сімейної моралі. Герої таких дум як "Втеча трьох братів із города Озова", "Отаман Максим Старий", "Іван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Олекса Попович" стали вже загальновідомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. Кобзарі співали ці думи в українських містах та селах, несучи людям звістку про подвиги, віщуючи про нові битви та події визвольної боротьби.
Історична пісня, як і дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрів народнопоетичної творчості, хоч завжди була цілком самостійним жанром. Історичні пісні були покликані зобразити страждання людей, коли палали міста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. Про це йдеться у таких відомих історичних піснях, як "Зажурилась Україна, бо нічим прожити", "За річкою вогні горять", "В Цариграді на риночку".
Сюжети нашої минувшини, оспіваних народних піснях та думах, невмирущі, вони вічні. Саме тому українські письменники намагалися використати їх для створення не тільки історичних, але й художніх творів. Завдяки їм віковий досвід народу й досі передається з уст в уста наступним поколінням.
Ось і того дня я була архітектором на будівельному майданчику. Будівництво вже майже завершувалося, коли маленька дівчинка почала руйнувати наш замок. Вирішила пояснити їй, що так робити не можна, але вона нічого не хотіла слухати. Залишалося тільки поскаржитися мамі неслуха. Та ніхто не відгукнувся на моє запитання: «Чия це дівчинка?» І раптом чую, що по радіовузлу передають повідомлення, що зникла дівчинка трьох років у рожевому купальнику і білій панамі. Тоді я взяла маля за руку і повела до радіовузла. Там стояла її заплакана мама. Обидві були раді зустрітися, жінка подякувала мені. Я ж поспішила до своїх батьків, бо й вони могли кинутися мене шукати. Швиденько прибігла до них і розповіла про випадок. Батьки похвалили мене, тато купив морозиво.
Як чудово, коли все закінчується добре. Радісно стає на серці, коли відчуваєш, що твій вчинок приніс радість іншим людям. Приємно робити хороші справи.