Жила была девочка которую звали Катюша.Была суровая зима и у девочки закончились занятия в школе. Она очень любила животных. И один раз , когда она шла домой , она увидела прекрасного филина. Тогда Катюша решила покормить его . Филин был очень худой , и маленький. Похоже что он выпал из гнезда. Но когда девочка подняла голову , она не увидела ни одного гнезда. И тогда она решила забрать его к себе . Не остовлять же бедолагу на холоде. Он рос очень быстро. И когда наступило лето , девочка отпутила того на волю. И каждую зиму Катюша видит его в окно около кормушки в которой лежат для него лакомства.
укр. версия
Жила була дівчинка, яку звали Катюша.Була сувора зима і у дівчинки закінчилися заняття в школі. Вона дуже любила тварин. І один раз, коли вона йшла додому, вона побачила прекрасного пугача. Тоді Катюша вирішила погодувати його . Філін був дуже худий, і маленький. Схоже що він випав з гнізда. Але коли дівчинка підняла голову , вона не побачила жодного гнізда. І тоді вона вирішила забрати його до себе . Не залишати ж бідолаху на холоді. Він ріс дуже швидко. І коли настало літо, дівчинка відпустила того на волю. І щозими Катюша бачить його у вікно біля годівниці в якій лежать для нього ласощі.
Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:
- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.
Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…